Весняні підпали трави в Україні — це сезонне явище, яке завдає значної шкоди довкіллю, хоча поширені аргументи на його користь науково необґрунтовані. Співзасновник Української природоохоронної групи, експерт із заповідної справи Олексій Василюк пояснює, чому це небезпечна практика.
Щовесни Україна горить — розпочинається сезон паління трави. Люди часто роблять це, аби прогріти ґрунт, збагатити землю, отримати «молоду траву» для худоби або спалити кліщів. Однак, за словами Олексія Василюка, жоден з цих аргументів не витримує наукової критики. Натомість, їдкий дим приховує значно серйозніші проблеми для природи.
«У перший рік повномасштабної війни вздовж лінії фронту було майже 38 тисяч пожеж. І всім зрозуміло, яким чином вони з’явилися — це точно пов’язано з війною. Але ми дивимося на решту України, а там, виявляється, горіло ще більше. Тобто пожежі вздовж фронту — це все одно не більшість пожеж у природі за час війни», — зазначає експерт.
Під час таких пожеж разом із травою на узбіччях та пустирях часто згорає побутове сміття, зокрема пластик, пакування, гума. Це призводить до викиду додаткової суміші токсичних речовин в атмосферу. Окрім того, під час горіння гинуть рослини, тварини, комахи, а іноді й люди.
Проблемою є не сам вогонь, а його неконтрольоване використання. В багатьох країнах, як-от у саванах Африки, окремих територіях Австралії чи Північної Америки, існують громадські та державні організації, які займаються випалюванням природних екосистем. Ці контрольовані випали є інструментом управління природними територіями: вони допомагають зменшити кількість сухої рослинності, стримують масштабні пожежі та підтримують види, які залежать від вогню. Наприклад, деякі рослини потребують вогню для розкриття насіння, а в інших екосистемах пожежа стимулює проростання насіння, залишаючи родючий шар попелу та прибираючи підлісок, що зменшує конкуренцію для молодих рослин.
Однак українські екосистеми історично формувалися інакше. Більшість луків, лісів і степових ділянок не пристосовані до регулярних весняних випалів. Попри це, стихійні підпали сухостою в Україні тривають, без контролю масштабу, оцінки шкоди для довкілля чи живих істот.
Комашина проблема
Одним із найменш очевидних негативних наслідків весняних підпалів є знищення комах. Хоча поширене уявлення пов’язує врожаї фруктів і ягід виключно з домашніми бджолами, насправді переважну частину рослин, які люди вирощують для їжі, запилюють дикі комахи. Це десятки й сотні видів диких джмелів, метеликів, мух, які виконують критично важливу роботу в екосистемі.
Саме ці види найбільше потерпають від вогню, адже живуть там, де зазвичай відбувається пал — на стеблах рослин або у верхньому шарі ґрунту. Для багатьох ранньовесняних видів це особливо небезпечно, оскільки дорослі комахи з’являються лише на короткий час, а личинки чи яйця залишаються в землі до наступного сезону. Одна пожежа може знищити їх повністю.
Від випалювання страждає і садівництво. Спалювання сухої трави чи торішнього листя біля дерев, яке вважається способом «прибрати» ділянку, насправді знищує природних союзників садівника. Наприклад, сонечка, які є природними ворогами попелиць, часто зимують у листовій підстилці та сухих рослинних рештках. Коли це спалюють, гинуть саме ті види, які природним чином контролюють шкідників навесні.
Також страждають і самі дерева. Листова підстилка захищає ґрунт, утримує вологу, захищає коріння від перепадів температури. Вогонь пошкоджує поверхневе коріння та висушує верхній шар ґрунту, що є критичним для виживання дерев, особливо взимку.
Американська мрія
Регулярне випалювання призводить до поступового спотворення ландшафту України. Після пожежі територію швидко займають рослини, які краще витримують вогонь і порушення ґрунту, ніж місцеві види. Це призводить до того, що довкола багатьох сіл і міст формується природа, відмінна від історичної.
«Навколо населених пунктів залишаються самі лише чужорідні небезпечні види, які потрапили до нас із Північної Америки. Наприклад, клени, золотарник, ваточник, злинка канадська. Майже всі найбільш агресивні рослини, які зараз захоплюють територію України, — це рослини з Північної Америки», — зазначає пан Олексій.
Коли горить трава, місцеві рослини втрачають позиції, а їхнє місце швидко займають чужинці, як-от клени та акації, яким вогонь не страшний. Вони швидко заповнюють простір після пожежі, роблячи відновлення початкового стану екосистеми майже неможливим. Зовні така територія може здаватися зеленою, але це лише декілька чужорідних видів, що шкодять місцевій природі.
Зміна рослинності тягне за собою зміни в усьому, що від неї залежить: комах, птахів, дрібних тварин. Багато місцевих видів не можуть харчуватися чи розмножуватися на нових рослинах, що призводить до виснаження харчових ланцюгів.
«Здається, навколо кожного населеного пункту в будь-якому регіоні України — сто метрів довкола — типовий північноамериканський пейзаж», — переказує пан Олексій спостереження колег. — «Якби ми вийшли за межі якогось села в Північній Америці, то побачили б майже те саме, що у нас».
Закон є — практики немає
Самовільне випалювання сухої рослинності в Україні заборонене законом і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність. Громадянам за спалювання стерні, луків, пасовищ, сухої трави чи опалого листя загрожують штрафи від 3060 до 6120 гривень, а посадовим особам — від 15 300 до 21 420 гривень. На територіях природно-заповідного фонду суми зростають.
Стаття 245 Кримінального кодексу України передбачає покарання за знищення або пошкодження лісів, сухої рослинності та зелених насаджень вогнем — від великих штрафів до позбавлення волі строком до п’яти років. Якщо пожежа призвела до загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків, покарання може сягати десяти років ув’язнення.
Під час повномасштабної війни відповідальність за підпали додатково посилили. З березня 2022 року навмисне спалювання сухостою в умовах воєнного стану може розцінюватися як диверсія, що карається ув’язненням від 15 років.
Однак, на думку Олексія Василюка, в Україні досі не сформувалася стала практика покарань за такі дії. «Існують всі законодавчі умови для того, щоби такі покарання були. Просто складається враження, ніхто цим майже ніхто не займається. Сама наявність норм не створює стримувального ефекту без практики. Було б двадцять-тридцять прецедентів — і люди почали б ставитися відповідальніше. А так усі розуміють, що найімовірніше ніякого покарання не буде», — зазначає він.
Багато людей не можуть чітко пояснити, навіщо палять траву, окрім того, що «так робили завжди». Аргументи про кліщів чи «молоду траву» для худоби, на думку експерта, є лише спробою раціоналізувати усталену практику. Через це паління сухостою залишається масовим, сприймаючись як традиція.
«Ми єдина країна в Європі, де це досі масово відбувається паління трави. Усі інші це вже зупинили — Румунія, Молдова, Словаччина», — каже пан Олексій. — «Ми можемо захищати Європу, бути її щитом, робити надзвичайні речі, а чомусь вважаємо, що зупинити випалювання трави неможливо. Від цього стає просто соромно».