Професор Кріс Френч — психолог, один із провідних дослідників аномалістичної психології та автор книжки “The Science of Weird Shit: Why Our Minds Conjure the Paranormal”. Він вивчає паранормальні вірування та незвичайні переживання, намагаючись зрозуміти, чому люди переживають такі досвіди і як їх пояснює сучасна психологія.
Розмови про паранормальні явища супроводжують людство впродовж усієї його історії: привиди, телепатія, НЛО, спогади про минулі життя, дошки Віджа, астрологія. Для одних це — докази існування невідомого, для інших — прояви особливостей людського мислення. У цій розмові ми поговорили про привидів, телепатію, дослідження парапсихологів, хибні спогади, «екстрасенсів для домашніх тварин», науковий скептицизм і те, чому навіть дуже освічені люди можуть вірити в надприродне.
Чи може аномалістична психологія допомогти зрозуміти людський розум?
Багато людей вважають, що аномалістична психологія — це галузь, яка займається лише спростуванням паранормальних тверджень. Але чи можна розглядати її також як спосіб дослідження людського розуму через його найдивовижніші переживання?
«Думаю, саме так і є. Переживання, які цікавлять аномалістичних психологів, існували завжди. І в географічному, і в історичному вимірі не знайдеться жодного суспільства на Землі, де не було б таких вірувань і повʼязаних із ними дивних переживань», — зазначає Френч.
«Для мене це може означати лише одне з двох. Або принаймні частина цих переживань і явищ справді є паранормальною — у тому сенсі, що їх неможливо пояснити в межах сучасної науки, — або ж вони розповідають нам щось дуже важливе про людський розум. Якщо ми зможемо зрозуміти, чому люди переживають такі явища, це дасть нам глибше розуміння того, як працюють мозок, свідомість, пізнання та інші психічні процеси», — додає він.
Сприйняття та пам’ять: конструктивні процеси
«Є кілька наскрізних тем, які проходять через усю аномалістичну психологію. Одна з найважливіших — і я не стверджую, що саме аномалістичні психологи її відкрили, адже це загальновизнана ідея в когнітивній психології, — полягає в тому, що і сприйняття, і памʼять є конструктивними процесами», — пояснює професор.
«Ми схильні дивитися на це досить наївно: нам здається, що ми безпосередньо сприймаємо навколишній світ. Насправді ж ми майже не усвідомлюємо, скільки складних процесів відбувається між тим, як сигнали із зовнішнього світу потрапляють до наших органів чуття, і тим, як вони перетворюються на свідомий досвід. А через особливості роботи цих процесів іноді виникають помилки. Ми можемо неправильно щось сприйняти або неправильно щось запамʼятати. І це, на мою думку, одна з ключових ідей усього цього напряму», — каже Френч.
«Коли людина розповідає про свій паранормальний досвід, ми маємо справу не з самою подією, а з розповіддю про неї. Звісно, за певних обставин можна безпосередньо зафіксувати деякі аспекти так званих паранормальних переживань, але здебільшого це неможливо. Тому одним із центральних напрямів аномалістичної психології є дослідження памʼяті. Наскільки вона надійна? Це стосується як свідчень очевидців, так і порівняно нової теми — хибних спогадів. Усі ми маємо спогади — або принаймні те, що здається спогадами, — про події, яких насправді ніколи не було. І субʼєктивно буває надзвичайно складно відрізнити справжній спогад від хибного», — зазначає науковець.
Роль вірувань у сприйнятті світу
«Ще одна наскрізна тема аномалістичної психології — це, звісно, самі вірування. Чи відрізняється те, як люди, які вірять у паранормальне, опрацьовують інформацію, від того, як це роблять люди, які в паранормальне не вірять? І, що не дивно, ми бачимо, що вірування справді відіграють важливу роль у тому, як люди інтерпретують навколишній світ, особливо коли йдеться про неоднозначні події», — говорить Кріс Френч.
«Значна частина дорослого населення вірить у привидів. Багато хто навіть стверджує, що мав особистий досвід зустрічі з ними. То що ж насправді стоїть за цими історіями? Саме такі питання нас і цікавлять», — додає він.
Науковий скептицизм і відкритість до нових ідей
«Карл Саґан — один із моїх особистих героїв», — зізнається професор. «На мою думку, Саґан, як і будь-який справжній скептик, розумів скептицизм правильно. Скептицизм — це не коли ти заздалегідь вирішуєш, що щось є або не є реальним, що певне твердження істинне чи хибне. Скептицизм означає дивитися на докази».
«Справжній скептицизм означає: “Ось у що я зараз вірю, виходячи з тих доказів, які маю. Але я можу помилятися. Можуть зʼявитися нові дані, які змусять мене змінити свою думку”. Власне, у цьому й полягає науковий метод. Справжній скептицизм каже: “Покажіть мені докази. Переконайте мене”», — підкреслює Френч.
«Зрештою, у світі існує чимало речей, які здаються дуже дивними, але водночас є істинними. Достатньо подивитися на сучасну фізику. Якщо щось звучить дивно, це ще не означає, що це неправда», — зауважує він.
Чому шоу про паранормальні явища приваблюють глядачів?
«У дитинстві — та й, чесно кажучи, ще досить довго, вже в молодому віці, — я сам вірив у багато паранормальних речей. Я був справжнім прихильником таких ідей і дуже ними захоплювався. Та й загалом ці теми надзвичайно приваблюють людей», — ділиться професор.
«До того ж ми надзвичайно вправно створюємо історії. Ми постійно намагаємося зрозуміти світ навколо себе й дуже добре розпізнаємо те, що здається осмисленими закономірностями. Іноді вони справді існують, а іноді — ні. Саме тоді й починається найцікавіше. Наприклад, люди можуть почати вірити в безпідставні теорії змови, тому що з’єднують окремі факти, які насправді ніяк не пов’язані. Те саме стосується й багатьох паранормальних переконань», — додає він.
«Фізика привидів» і хибні пояснення
«Дослідники паранормального часто дуже захоплюються так званими орбами», — розповідає Френч. «Якщо взяти цифровий фотоапарат, прийти в місце, яке вважають населеним привидами, і зробити багато фотографій, то на деяких із них можна побачити світлі круглі плями. Прихильники паранормального кажуть, що це сфери духовної енергії. А виробники камер відповідають: “Ні. Це просто порошинка, яку підсвітив спалах і яка опинилася поза фокусом”».
«Неважко здогадатися, яке з цих пояснень звучить цікавіше. Але перевірити таке дуже просто. І подібні дослідження справді проводили. Потрібно лише порівняти, скільки орбів зʼявляється на фотографіях у “будинку з привидами” і в аналогічному місці, яке ніхто не вважає містичним. І знаєте що? Орбів виявляється приблизно однакова кількість. Жодної суттєвої різниці. Тож ці результати не підтримують ідею про якусь духовну енергію. Натомість вони добре узгоджуються з набагато простішим поясненням: більшість таких “будинків із привидами” — це старі, запилені будівлі. Отже, найімовірніше, ви просто фотографуєте пил. Хоча, звісно, набагато цікавіше думати, що це привиди», — ділиться професор.
Метод Ґанцфельда: спроба вловити слабкий сигнал
«Подібний підхід використовується в кількох різних експериментальних парадигмах. Одна з них — метод Ґанцфельда. Його основна ідея така: якщо екстрасенсорне сприйняття справді існує, то, можливо, це дуже слабкий сигнал, який зазвичай губиться серед набагато потужніших сигналів, що надходять через зір, слух та інші органи чуття. Тож якщо максимально послабити ці звичайні сенсорні сигнали, можливо, вдасться вловити сигнал екстрасенсорного сприйняття», — пояснює Френч.
«Скептики виявили багато методологічних недоліків перших експериментів, а також проблем зі статистичним аналізом. Треба віддати належне деяким парапсихологам: вони намагалися вдосконалити методику, зробити експерименти якіснішими. Тому ця дискусія триває й досі. Особисто мене ці результати не переконують. Але вони мене інтригують. Я подумки кладу цю тему до окремої шухляди з великим знаком питання. Побачимо, що покаже час», — підсумовує він.
Хибні спогади та «читання думок»
«Схожа ситуація й з іншою темою, яку свого часу згадував Карл Саґан, — дітьми, які нібито спонтанно згадують свої минулі життя», — каже професор. «Іноді їхні розповіді справді збігаються з біографіями реальних людей, які жили раніше. Я особисто дуже мало займався такими дослідженнями. Але спираючись на власний досвід і прочитану літературу, я вважаю, що багато подібних випадків найкраще пояснюються хибними спогадами».
«Чомусь усі завжди виявляються кимось визначним. Клеопатр трапляється напрочуд багато. Чомусь люди дуже рідко виявляються звичайними селянами — переважно це якісь знаменитості», — додає він.
Проблема відтворюваності наукових результатів
«Саме це і є головною проблемою», — каже Кріс Френч, відповідаючи на запитання про інтерпретацію результатів, які здаються статистично значущими, але не відтворюються в повторних експериментах.
«У його експерименті учасникам показували, здається, 48 слів. Потім перевіряли, скільки слів вони запамʼятали. І лише після цього випадково обирали 24 слова та знову показували їх для повторного запамʼятовування. За гіпотезою Бема, люди мали краще згадувати саме ці слова, хоча повторне опрацювання відбулося вже після тестування. Звучить як “Аліса в Країні див” — це суперечить здоровому глузду. Саме це він і стверджував. Ми ж, що не дивно, не змогли його відтворити. Ми провели три незалежні спроби реплікації — і жодна з них не підтвердила початковий результат», — розповідає професор про експеримент Даріла Бема.
«Наукові журнали значно більше зацікавлені в позитивних результатах, ніж у роботах, які не знаходять ефекту. І, що ще важливіше, вони майже не зацікавлені в реплікаціях — попри те, що нам постійно повторюють: саме відтворюваність результатів є основою науки. Спробуйте опублікувати просту реплікацію дослідження. Принаймні на той час це було надзвичайно складно», — зазначає він.
Чому люди вірять у «екстрасенсів для тварин»?
«Насамперед ми всі дуже любимо своїх улюбленців. Я, наприклад, просто безтями від нашого лабрадора Теда», — ділиться професор. «З еволюційного погляду люди й собаки дуже довго розвивалися разом. Тому легко зробити ще один крок і припустити, що цей звʼязок навіть глибший, ніж ми думаємо».
«Особисто я вважаю, що найімовірніше це пояснюється значно простішим механізмом. Люди просто помічають ті випадки, коли собака справді вибіг до дверей у потрібний момент, і не звертають уваги на всі випадки, коли цього не сталося. Це класичний приклад того, що ми називаємо підтверджувальним упередженням: ми схильні помічати інформацію, яка підтверджує те, у що вже віримо або дуже хочемо вірити», — пояснює Френч.
«Найцікавіше, що вони самі щиро в це вірять. Вони не шахраї. Саме тому вони й провалюють такі випробування. Перед початком тесту вони абсолютно переконані, що успішно його складуть», — додає він.
Чому освічені люди вірять у надприродне?
«Історія знає чимало таких прикладів. Один із моїх улюблених — сер Артур Конан Дойл, творець Шерлока Голмса, мабуть, найраціональнішого детектива у світовій літературі. І водночас сам Дойл був одним із найдовірливіших людей, яких тільки можна уявити», — розповідає професор.
«Є ще один важливий чинник. Люди особливо схильні до магічного мислення тоді, коли відчувають, що ситуація виходить з-під їхнього контролю. Адже навіть якщо таке мислення дає лише ілюзію контролю, у короткостроковій перспективі воно може психологічно допомагати», — зазначає він.
«Згадайте хоча б Рональда Рейґана. Коли він був президентом США, його дружина, Ненсі Рейґан, регулярно консультувалася з астрологами. І це мало цілком реальні наслідки: наприклад, впливало на те, в які дні призначалися важливі зустрічі та інші офіційні заходи. Тому від цього не можна просто відмахнутися як від невинної забави. Якщо люди при владі сприймають подібні практики серйозно, це може мати цілком реальні наслідки для всіх», — підсумовує Кріс Френч.