Інтерв’ю з Ларисою Водяницькою – репетиторкою з математики / Колаж 24 Каналу, фото надане Ларисою Водяницькою
Обов’язковий іспит з математики на цьогорічному НМТ знову викликав жваві дискусії в суспільстві. Частина людей виступала за вилучення цього предмета з переліку необхідних для вступу, тоді як інші наголошували на його актуальності. Звісно, можна міркувати про так звані “гуманітарні здібності” та те, що засвоєння математики дається не кожному. Однак наша співрозмовниця не поділяє цієї думки.
24 Канал мав розмову з Ларисою Водяницькою, професійною репетиторкою з математики. Ми розпитали її про страхи, пов’язані з вивченням цього предмету, міфи, що оточують його, а також про вплив батьків на успіхи їхніх дітей.
Як зазначила пані Лариса, вона має понад 15-річний досвід викладання. Нещодавно вона залишила роботу у приватному ліцеї ЛПЕПІМ та в одній зі столичних державних шкіл. Вже майже рік вона повністю присвятила себе репетиторству, переважно працюючи з учнями 6–11 класів у групах.
Я вважаю, що повага до учня є фундаментом моїх занять. Я допомагаю дітям відновити віру у власні сили, – додала вона.
Розпочнімо з простого запитання. Чи завжди ви захоплювалися математикою, чи, можливо, колись чинили їй опір?
З дитинства я відчувала любов до математики. Завжди поглиблено вивчала числа, розв’язувала завдання, шукала приховані закономірності.
Зараз ви бачите безліч учнів. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що останніми роками, відколи математика стала обов’язковою на НМТ, рівень загальної паніки серед підлітків сягнув піку? Що вони говорять, коли вперше приходять до вас?
Я б не сказала, що паніка посилилася. Скоріше, це свідчить про невпевненість у власних можливостях. Коли дитина відчуває себе впевнено? Тоді, коли вона знає, що її підтримають, коли помилку допоможуть виправити, а не покарають за неї, коли існує довіра до дорослого.
Зараз я спостерігаю, що багатьом дітям замість підтримки говорять: “Ти не складеш НМТ”, “Це тобі не дано”, “Ти не здібний”. Часто від дітей та батьків чую: “Ми погано ладнаємо з математикою. Я (він, вона) її не розумію”.
Вивчення математики вимагає послідовних зусиль. Якщо одна тема не засвоєна, наступну буде дуже важко зрозуміти. Усе взаємопов’язано.
Найпоширеніший аргумент багатьох підлітків і навіть дорослих: “Я гуманітарій, мій мозок працює інакше”. З вашого досвіду – чи справді існує такий вроджений поділ, чи “гуманітарій” – це просто зручна відмовка?
На мою думку, таке розмежування вигадали, щоб виправдати небажання працювати над математикою. Я мала змогу спостерігати, як так звані гуманітарії, отримавши пояснення, яке їм зрозуміле, говорили: “Це так просто? Я думав, буде складніше”. Математика доступна кожному, хто докладає зусиль.
Буває, що дитина знає матеріал, але, побачивши тест, відчуває ступор. Як розрізнити лінощі чи незнання від справжньої “математичної тривожності”, коли блокується саме мислення?
Так, це безумовно трапляється. Як це розпізнати? Це видно за відповідями та розв’язками, які дитина демонструє поза умовами тесту чи контрольної. Три роки тому я почала працювати в одній зі шкіл Києва. Мені доручили паралель 8-х класів. Що я одразу помітила – це тотальний страх перед контрольними роботами. Учні, які під час вивчення теми отримували оцінки 10–11 балів, на контрольній могли написати на 5–6 балів. Я довго працювала над цією проблемою.
Щоразу я наголошувала, що контрольна не містить нічого нового, лише те, що ми вивчили. Безпосередньо перед контрольними роботами я практикувала з учнями дихальні вправи для заспокоєння нервової системи. Спочатку вони кепкували, але згодом самі почали їх застосовувати, побачивши результат.
Ситуація поступово почала покращуватися. І вже в другому семестрі 9-го класу всі учні писали контрольні роботи на рівні своїх відповідей під час занять. Математична тривожність долається за допомогою впевненості в собі. І над цим я обов’язково працюю на своїх уроках. Я наочно демонструю дітям їхні сильні сторони та навчаю найголовнішому – довірі до себе. Лише коли дитина довіряє своїм досягненням і знанням, “математична тривожність” зникає.
Репетиторка навчає учнів довіряти собі та своїм здобуткам / Фото надане Ларисою Водяницькою
Чи був у вашій практиці випадок, коли абсолютно впертий “гуманітарій”, який мав нульові знання, зрештою здивував вас і себе високим балом на іспиті? Що змінилося в його сприйнятті?
Так, був у мене такий юнак, який вважав себе зовсім не математиком. Я побачила, що потрібно наочно продемонструвати застосування математики в реальному житті, щоб зацікавити його.
Не можу сказати, що він вразив мене балом, оскільки ми планомірно йшли до цієї мети, але він набрав 173 бали і вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що змінилося? Він усвідомив, що немає нічого неможливого, якщо приділяти час справі та докладати зусиль.
З чого ви починаєте перше заняття з учнем, який відразу заявляє: “Я ненавиджу ваш предмет і вчу його лише тому, що це вимога МОН”? Як ви знаходите до нього підхід?
Це залежить від конкретного учня. Звісно, спочатку ми просто спілкуємося. Я завжди запитую, чим дитина захоплюється, що любить, які має хобі. Обережно з’ясовую причини неприязні до предмету. Таким чином, поступово, урок за уроком, стіна нерозуміння падає. Я розповідаю про реальне застосування різних математичних тем, ділюся цікавими історіями тощо.
Запам’ятовування формул – це часто найнудніший етап. Чи є спосіб допомогти підлітку зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз та зазубрювання? Поділіться улюбленим лайфхаком.
Я не змушую учнів “зубрити” формули. Звісно, певний ступінь запам’ятовування є необхідним. Але формули запам’ятовуються через велику кількість практичних завдань. Вони засвоюються самі собою. Коли розв’язуєш багато завдань, несподівано виявляєш, що все запам’ятав. Я нікого не примушую, але можу показати та підкреслити красу перетворень, зокрема тригонометричних.
Формули постійно звучать під час занять, тому учні швидко їх запам’ятовують. Повторення – це потужний інструмент. Щодо лайфхаків для запам’ятовування – існує ціла низка прийомів, асоціацій та закономірностей, які я виявила. Вони дозволяють, знаючи лише дві-три формули з теми, вивести або трансформувати їх в інші подібні. Це все навичка, і жодного секрету.
Пані Лариса не змушує “зубрити” формули, а показує і підкреслює красу перетворень / Фото freepik
Сучасні випускники – це покоління, яке пережило ковідний дистанційний формат навчання, а тепер навчається під час повномасштабної війни, повітряних тривог та відключень електроенергії. Які основні прогалини у знаннях виникають через це, і як ви їх компенсуєте?
Безумовно, ковід і війна мали сумний вплив на нашу систему освіти. Наздоганяти все складно. Всьому свій час. Ніхто не був готовий до цього ні технічно, ні морально. Зі свого боку, я роблю все можливе, щоб бути на зв’язку завжди. Я не скасовую заняття під час блекаутів, я організовую навчальний процес таким чином, щоб кожна дитина отримала максимальну користь.
Щодо основних прогалин – вони індивідуальні для кожного учня. Це не один клас з однаковою кількістю пропущених уроків. У моїх групах навчаються учні з різних міст України та Європи. Є діти, які відвідують школи тут, і діти, які навчаються за сімейною чи екстернатною формою в українських школах. У мене є програма, якої ми дотримуємося протягом року. Наприкінці навчального року учні володіють повним арсеналом навичок і знань, що відповідають їхньому класу. Діти, які перебувають у Європі, вивчають українську програму з математики саме зі мною.
Я вважаю, що найкращий інструмент для подолання прогалин – це бажання дитини поставити вчителю запитання та отримати відповідь. Іноді одне й те саме поняття доводиться пояснювати кількома різними способами. І це цілком природно.
Кожна дитина повинна отримати пояснення у формі та на прикладах, які вона може зрозуміти. До речі, розв’язування задач ми починаємо з того, чи знають діти значення слів в умові, чи розуміють вони суть написаного в задачі. Тоді й розв’язання стає значно легшим.
Іноді найбільшими “розповсюджувачами” паніки стають батьки, які дуже хвилюються через обов’язковий іспит. Як батькам слід поводитися: надмірно контролювати кожен крок чи, навпаки, дати дитині простір? Де проходить межа між підтримкою та тиском?
Від батьків потрібна підтримка та розуміння. Так, деяким учням потрібен певний контроль. Але, на мою думку, у старших класах вже слід надавати підлітку більше самостійності. Необхідно дати йому певну свободу.
Дитина повинна усвідомлювати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки нададуть підтримку та допомогу. Водночас має існувати чітко визначена зона відповідальності за навчання.
Це стосується не покарань, а наслідків дій. Ти навчаєшся, приходиш на заняття, виконуєш домашнє завдання – це твій розвиток, крок до кращого майбутнього. Якщо ж навпаки – відповідно, відкотишся назад. Вміння вчитися є однією з ключових навичок у сучасному світі.
Дитина має відчувати підтримку батьків та знати, що їй допоможуть / Фото freepik
Якщо випускник зараз читає це інтерв’ю і думає: “Я все ще боюся, мій рівень слабкий, а час минає”. Яку першу, найпростішу дію йому варто зробити вже сьогодні, щоб зрушити з місця?
Перш за все, поставте собі запитання і дайте чесну відповідь: “Чим я хочу займатися в житті, ким хочу стати?” І не гайте часу, а робіть маленькі кроки. Знайдіть людину, яка зможе найкоротшим шляхом привести вас до мети.
І наостанок. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про…?
Математика – це не про цифри, математика – це краса, гармонія і мистецтво.