Частково ми визначаємо простір міста за навчальними закладами: «в районі педу / меду / аграрки / будівельного або колишнього “строяка”», «біля 11-ї школи», «в районі 5-ї школи». Освіта міцно вплетена в наш побут, бо спочатку йдемо до школи самі, потім ведемо туди дітей, а дехто й онуків. Багато хто здобував фах у технікумах, коледжах чи вишах. А хто не йде на уроки, той дивиться в соцмережах меми від тих, хто туди прямує.
Утім, загальна обов’язкова освіта відносно новий винахід. У XIX та навіть на початку XX століття повсякдення здебільшого складалося з важкої фізичної праці, для якої не обов’язково було вміти читати чи писати, а про розваги у вигляді листування ніхто й не думав. Наприкінці XIX століття менше ніж чверть полтавських дітей шкільного віку сідали за парти.
Важко сказати, чи орієнтувалися тодішні містяни за принципом «зустрінемося біля духовної семінарії», але у цьому матеріалі ЗМІСТ зʼясовує, де в Полтаві на зламі століть здобували знання та що в цих будівлях розташовано сьогодні. Перелік не вичерпний, бо усе ж Полтава була губернським центром, але головні осередки освіти згадаємо.
Початкова освіта
У XIX столітті поняття звичної нам загальноосвітньої школи ще не існувало. Більшість людей, навіть із тих, хто все ж вирішив учитися, обмежувалися початковим рівнем. Заклади були строкатими, а навчальні програми, на відміну від сучасних, не мали єдиного стандарту.
Наприкінці XIX століття в Полтаві діяли дев’ять церковнопарафіяльних шкіл, три однокласні початкові училища, два міські покращені початкові училища та два міністерські зразкові училища. Крім того, у передмістях на Павленках, Кобищанах, Нижніх Млинах, Яківцях і в Горбанівці, працювали чотири земські школи, одна школа грамотності та одна церковнопарафіяльна школа.
Стандартний курс однокласного училища чи церковнопарафіяльної школи тривав три роки. До програми входили читання, письмо, арифметика, співи та Закон Божий. У двокласних училищах із 4-5-річним навчанням додавалися історія, географія, малювання, основи креслення, а також ремесла: рукоділля для дівчат і столярна справа для хлопців.
Дівчата мали право навчатися, однак мало хто з батьків вважав це за потрібне. У 1890 році серед усіх дітей шкільного віку в Полтаві до початкових шкіл ходили 36% хлопчиків і лише 5% дівчат.
Початкова грамотність допомагала не лише в побуті (прочитати й підписати документ, перевірити розрахунок на ярмарку чи знайти корисну пораду для господарства), але й відкривала двері до здобуття фаху. Власного університету Полтава не мала, проте мережа закладів середньої освіти була розвиненою. Для XIX століття, коли випускники нечисленних університетів автоматично отримували перепустку у світ привілеїв, надійна середня освіта також давала чудові життєві перспективи.
Перша чоловіча гімназія
Відкрита у 1808 рік, а у 1861 році переїхала до нової споруди. Сьогодні там працює Науковий ліцей № 3 на вул. В’ячеслава Чорновола, 4.
Вступити сюди міг не кожен, бо заклад призначався для дворян та одиниць із заможного міщанства. Гімназія забезпечувала класичну гуманітарну освіту, яка була передумовою для вступу до університету. Юнаки вступали з 13-14 років, адже успішне завершення гарантувало статус чиновника або вчителя.
Учні студіювали мертві мови латину та давньогрецьку, сучасні іноземні німецьку та французьку, офіційну мову імперії, математику, фізику, ботаніку, зоологію, мінералогію, географію, історію, логіку, Закон Божий, каліграфію, малювання, музику, співи, гімнастику та фехтування.
До слова, у місті з 1907 по 1919 роки діяла й Друга чоловіча гімназія. Вона містилася в Другому Кірочному провулку, нині це старий корпус Полтавського національного педагогічного університету на вул. Остроградського, 2.
Реальне училище
1876 року вул. Кузнецька побачила як училище приймає перших студентів. Сьогодні тут працює Полтавський політехнічний фаховий коледж на вул. Юліана Матвійчука, 83А.
На відміну від гімназистів, учні реального училища отримували практичну підготовку. Замість античних мов упор робили на точних і прикладних дисциплінах. Зокрема, математиці, фізиці, кресленні. До класичного університету реалісти вступити не могли, проте їм були відкриті двері вищих технічних інститутів. Випускники училища ставали залізничними, текстильними або сільськогосподарськими інженерами.
Кадетський корпус або Петровський Полтавський кадетський корпус
Заснований 1830-го року і відкритий у 1840 році біля Круглої площі став легендою для міста. Сьогодні тут монументальна архітектурна пам’ятка в центрі міста, яка довгий час лишається в занедбаному стані. До 1995 року тут діяло Полтавське вище зенітне ракетне командне училище.
Елітний військовий заклад, відкритий винятково для синів офіцерів і дворян. Окрім загальних предметів, кадети опановували військове ремесло: стройову підготовку, фехтування, верхову їзду (тренування проходили на базі в селі Жуки), плавання, фізкультуру, а також танці та музику. Після випуску на юнаків чекала офіцерська служба.
Духовна семінарія
Переведена до Полтави з Переяслава у 1862 році на вул. Колонійну. Зараз це 1-й корпус Полтавського державного аграрного університету на вул. Сковороди, ⅓.
Семінарія слугувала навчальним закладом переважно для дітей священнослужителів. Більшість випускників висвячувалися, але заклад готував не лише кліриків. Звідси виходили вчителі початкових шкіл, канцеляристи, приватні рахівники й управителі, перекладачі, публіцисти. До речі, найвідоміший семінарист Полтави — Симон Петлюра — хоч і не закінчив курсу, став визначним журналістом і державним діячем.
Окрім загальної середньої програми, семінаристи вивчали катехізис, богослов’я, правила ведення богослужінь і церковний спів.
Фельдшерська школа
Відкрита у 1872 році. Первісна будівля не збереглася, а взагалі спочатку школа діяла у невеликому одноповерховому приміщенні на території губернської земської лікарні, де нині обласна лікарня.
Правонаступник школи – Полтавський базовий медичний фаховий коледж на вул. Стрітенській, 51А у типовій триповерховій споруді 1930-х років. У міжвоєнний період медична школа також займала приміщення колишньої земської амбулаторії на вул. Шевченка, 34, де нині обласна дитяча клінічна лікарня.
Соціальний склад тут був строкатим. Серед учнів були діти козаків, міщан, селян, дрібних чиновників, фельдшерів, купців, рідше зубожілих дворян і духовенства. Вчилися хлопці віком 13-17 років упродовж чотирьох років, адже жіноча школа акушерства й фельдшерства працювала в Кременчуці.
Підготовка була ґрунтовною. Перші два роки присвячували теорії, мові, математиці, латині, природничим наукам, а з 3-го курсу переходили до практики й спецпредметів: анатомії, фізіології, хірургії, патології, фармації, гігієни, невідкладної допомоги, дерматовенерології, офтальмології. Учні 3-го класу допомагали в амбулаторії, а четвертокурсники чергували біля важкохворих поруч із досвідченими медиками. Після складання іспитів випускники обов’язково проходили двомісячну практику в губернській лікарні.
Земське ремісниче училище
Переведене до Полтави з містечка Дігтярі Прилуцького повіту; навчальний корпус спорудили у 1897 році на вул. Кузнецькій біля тодішньої Сінної площі. Зараз там працює Полтавський фаховий коледж харчових технологій Національного університету харчових технологій на вул. Юліана Матвійчука, 56.
Наприкінці XIX століття Сінна площа була тогочасним транспортним хабом і кінною заправкою. Сюди звозили фураж, продавали сіно й перепрягали коней. Навчання в училищі було суто практичним. Заклад готував ремісників і майстрів для аграрного сектору на чотирьох відділеннях: ковальському, ливарному, слюсарному та столярному.
Жіноче єпархіальне училище
Відкрите у 1875 році на вул. Колонійній поруч із духовною семінарією. Зараз тут працює 2-й корпус Полтавського державного аграрного університету.
Жіночій освіті імперія приділяла значно менше уваги. У цьому закладі здебільшого навчалися доньки парафіяльного духовенства. Наприклад, у 1870-х роках на 70 доньок священників припадало лише 10 дівчат з інших станів. При училищі працювала трикласна зразкова школа, а разом із трьома класами самого училища курс складав шість років.
Дівчата вивчали географію, історію, письмо, малювання, креслення, рукоділля, гімнастику, гру на скрипці, а певний час і французьку й німецьку мови. Більшість випускниць пішли працювати вчительками до земських початкових шкіл.
Інститут шляхетних панянок
Відкритий у 1818 році у дворянській садибі на Мазурівці на землі, яку під заклад подарував меценат Семен Кочубей. Сьогодні це центральний корпус Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» (Першотравневий проспект, 24).
Закритий заклад пансіонного типу для доньок небагатих дворян, але уже пізніше дозволили вступ донькам купців і почесних громадян. Вихованок набирали з 6 років, курс тривав 7 років, а вихід у місто був суворо регламентований.
Рівень викладання не поступався класичним гімназіям. Тут викладали провідні інтелектуали: Дмитро Пильчиков, Степан Стеблін-Камінський, Павло Бодянський, Петро Гулак-Артемовський. Після випуску панянки працювали гувернантками, класними наставницями та домашніми вчительками в заможних родинах.
