Як називається “віяло” українською / Мagnific. Ілюстративне фото
Це не просто пристрій для охолодження, а й культурний символ, що пройшов крізь століття, залишаючись ознакою елегантності, жіночності та витонченості. Однак, його назву часто калькуються.
Яким українським словом замінити росіянізм “вєєр”, розповідаємо з посиланням на “Горох”.
Як сказати “вєєр” українською?
У спекотний літній день, або на старовинних портретах, і фільмах, що відтворюють минулі епохи, часто можна побачити витончений складаний предмет, яким обмахуються від спеки. Багато хто називає його “вєєром”, але чи є це слово українським?
Українською правильно – **віяло**. Слово **”віяло”** походить від дієслова **”віяти”** – дути, повівати, обдавати повітрям, наприклад, вітер – віє. Отже, віяло – це буквально те, чим віють, створюючи прохолоду. Таким чином, ми визначили, що це слово є давнім і питомо українським.
Натомість **”вєєр”** – це запозичення через російську мову. Його джерелом вважають німецьке Fächer (“віяло”), але в українській літературній мові давно утвердилося власне слово.
Звісно, маємо й синоніми. Словник синонімів Караванського наводить приклади:
- вахляр / вахлярка,
- опахало,
- обмахало (діалектизм).
Однак, слова “віяр” не існує, воно є прямою калькою росіянізму “вєєр”.
Можна зустріти уточнення, що опахало – це велике віяло на довгій ручці, виготовлене з пальмового листя чи страусового пір’я, яким обмахували вельмож.
До речі! Слово **”віяло”** в українській мові має й інше значення. Так називають пристрій для очищення зерна потоком повітря.
Що ви знаєте про віяло?
Цікаво, що віяла мають дуже давню історію, змінювали стиль розпису, матеріали виготовлення та форму – круглі та напівколо, складні та жорсткі. Перші їхні прототипи з’явилися кілька тисячоліть тому в Єгипті, Китаї та Індії. Там вони були не лише засобом від спеки, а й символом влади, високого статусу і навіть зброєю.
Особливу популярність віяла здобули в Європі XVII – XVIII століть. Тоді вони перетворилися на справжній витвір мистецтва: їх оздоблювали шовком, мереживом, перламутром, розписували сценами з міфів та романтичними сюжетами. Ними користувалися як чоловіки, так і жінки.
Віяла в Європі епохи бароко – ознака належності до аристократії, дама з віялом – неодмінно аристократка. Нижчі стани не мали доступу до цього аксесуара.
А ще існувала ціла **мова віяла**. Панянки могли за допомогою рухів віялом передавати приховані повідомлення кавалерам. Відкрити віяло, прикрити ним обличчя чи легенько торкнутися щоки – кожен жест мав своє значення.
Віяла є частиною костюма японської гейші та стали частиною образів в іспанському танці фламенко нарівні з кастаньєтами та хусткою.
І, звісно, віяла – це предмет колекціонування. Відомим українським колекціонером віял є художник Олександр Міловзоров, який має витвори європейських і азійських виробників віял XVIII – ХХ століть. Колекцію з 54 віял має і Одеський музей імені Блещунова.
Виставка віял у будинку-музеї Шевченка: дивіться відео
Слово “віяло” використовують і для позначення форми – характерного півкола. Наприклад, листя пальми чи хвіст павича. А ще це тактична фігура – для гри в регбі чи розташування військ.
Отже, якщо йдеться про елегантний аксесуар для створення прохолоди, українською це **віяло**. Гарне, давнє і цілком своє.