

Це коршун чи шуліка? / Magnific. Ілюстративне фото
Нерідко трапляється плутанина з назвами живих організмів. Дехто знає лише їхні народні найменування, інші – наукові, а декому і зовсім знайомі слова, що прийшли з російської мови.
Як правильно іменувати “коршуна” українською, розповість “Горох”.
Як іменувати “коршуна” українською?
Ймовірно, кожен спостерігав у небі великого пернатого хижака, який ширяє високо над землею, ледь махаючи крилами. Багато хто називає його коршуном, але чи є це слово українським?
Якщо звернутися до словників, зокрема до ресурсу “Горох”, то з’ясується, що коршун – це запозичення з російської мови. В українській мові цьому пернатому хижакові традиційно дають назву шуліка. У словниках також наявні й інші народні найменування:

- шуляк,
- шульпіка,
- рябець,
- коршак,
- кібець,
- кобець.
Саме слово “шуліка” є автентичним українським. Його походження до кінця не розкрито, проте мовознавці пов’язують його з дієсловами “шулькати, шульгнути” – тобто стрімко промайнути, кинутися в польоті. І справді, поведінка цього хижака цілком відповідає такому тлумаченню.
На території України мешкають два види: шуліка рудий та шуліка чорний, які занесені до Червоної книги України. Птахи відрізняються забарвленням пір’я, зокрема відтінком бурого та строкатим черевцем. Проте у рудого шуліки голова помітно світліша, ніж верхня частина тулуба. Обидва види відомі своєю здатністю годинами ширяти в повітрі, використовуючи висхідні повітряні потоки.
Слово “шуліка” в українській мові позначає не лише конкретний вид пернатого. У народній культурі так могли називати й інших хижих птахів з родини соколових, яких помічали в небі над поселеннями та угіддями.
Шуліка чорний: дивіться відео
Кого називають “шулікою” у переносному значенні?
Термін “шуліка” використовується також у переносному значенні, вказуючи на швидкість, стрімкість та хижість.
У літературних творах та статтях, що описують воєнні події, можна зустріти використання слова “шуліка” для означення ворожого літального апарату: “Кожному було ясно, що вони летять на нас – ці німецькі шуліки”. (Дмитро Ткач).
Також “шулікою” називають безжальну, злісну людину або грабіжника: “Ні шуліки, ні грабіжки злі, Верховино, не страшні тобі, ковалі великої землі на посту у дружбі, не злобі.” (Микола Рудь).
Окрім того, вислів “налетів, як/наче шуліка” описує раптову, несподівану дію: напад або конфлікт.
І, звісно, Шуліка – доволі поширене українське прізвище. Ймовірно, його надавали особі за гострий зір, швидку реакцію, спритність або за риси характеру, що нагадували поведінку хижого птаха.
Отже, якщо ви спостерігаєте в небі цього витонченого мисливця, не поспішайте називати його «коршуном». Українська мова має власну чудову й давню назву – шуліка. А разом із нею – цілу низку народних відповідників, фразеологізмів та цікавих мовних історій.
Адже в українському небі літають не “коршуни”, а шуліки.
