На Одещині влаштували прилюдні почесті вчительці, котра на 200 балів склала ЗНО з предмета, який викладає… Повторю: вчительці влаштували почесті не за авторство у новій методиці навчання, не за написаний методичний посібник, котрий став бестселером, не за учня, якого вона «витягла» із когорти «поганих» і домоглася того, що він став одним із «найкращих…»
Вчителя ушанували за те, що вона підтвердила свої знання з предмету, який викладає, на рівні учня…
Абсурд на рівні безумства. Більше того, у соцмержах знайшлася сила-силенна тих, хто гаряче аплодує цьому учительському «подвигу», і вважає, що так має бути.
Цей факт дав підстави мені сформулювати сьому думку про підсумки тридцятиріччя незалежності в освіті…
Вона така: в українській освіті за тридцять років так і НЕ з`явилася система об’єктивної та справедливої оцінки роботи вчителя школи.
Відсутність такої системи дає можливість чиновникам різних рівнів маніпулювати вчительськими долями; зберігає зрівнялівку в оплаті праці вчителя; не стимулює вчителів до самовдосконалення своєї професійної майстерності; формує негативний імідж учителя в суспільстві…
Але найголовнішим наслідком відсутності справедливої та об’єктивної системи оцінки вчителя зумовило те що вчителю перестали довіряти. Довіряють Google та Інтернету, «досвіду» подруг та постам у мамських групах, освітнім «експертам», котрі щодня з’являються, як гриби після дощу, та книженціям чи блогам маловідомих авторів… Але не вчителю…
Бо і зусиллями влади (особливо місцевої), і зусиллями майже всіх ЗМІ в суспільстві вже сформований образ вчителя, який «більше не є володарем таємних, унікальних знань.
Сучасні вчителі – не цікаві втомлені, застряглі і вигорілі люди” (цитата з Інтернету). Для яких, навіть складання учнівського ЗНО на 200 балів, є досягненням…
Адже хто, як не місцева влада періодично в різних місцях організовує «перевірку» знань вчителів, примушуючи іх виконувати учнівські тести ЗНО? А потім радісно оголошує результати, які, начебто, свідчать про «кричущий рівень знань вчителя».
Чи багато ви читали в сучасних ЗМІ матеріалів про ХОРОШИХ вчителів? Пишуть про вчителів, котрі знущаються з дітей, котрі не можуть вплинути на дитячі колективи, котрі складають тести ЗНО з такими ж результатами, як і їхні учні.. А про справжніх сучасних МАЙСТРІВ педагогічної ниви – написане шукати доведеться довго… Про них писати не модно: підстав для стьобу немає…
Бридко стає від того, що роботу вчителя оцінюють не за результатами змін у його учнях, а за балами ЗНО, які вони отримали, кількістю переможців олімпіад, паперами, звітами, публікаціями в мережах.
Оцінювання процесу освітньої діяльності, а не її результатів, стало нормативом, і, як не прикро, головною метою т.з. інституційного аудиту і сертифікації вчителів початкових класів. Дарма, що процес може бути, а позитивний результат – далеко не завжди.
Або як у тому анекдоті: «Робити дітей вміють всі, але далеко не у всіх діти виходять нормальними». Між іншим, процес завжди можна прикрасити, сфальсифікувати, показати перевіряючим в належному вигляді. Із результатом зробити це не вдасться. Результат або є, або його немає.
І до тих пір, поки суспільство та освітні керманичі на будуть оцінювати роботу вчителя за результатами, реформи в освіті не буде. Буде процес реформування. Який триває уже тридцять років. Без особливих результатів.
Отримуйте актуальні новини освіти
А щодо почестей вчительці, яка склала учнівські тести на 200 балів, то на мою думку це черговий вияв приниження вчителя і блюзнірство. Якщо будемо йти цим шляхом, то незабаром вчителям, котрі знають таблицю множення, доведеться біля шкіл ставити прижиттєві пам’ятники.
Ігор Лікарчук