Представлено найкращу п’ятірку знакових кінофільмів жахів, які стали справжнім надбанням жанру. До переліку потрапили «Хелловін», «Кошмар на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» та «Крик».
У наш час, у XXI столітті, одним з найулюбленіших способів проведення дозвілля залишається кіноперегляд. Кожен вибирає той напрям, який йому більше до вподоби, однак фільми жахів, з огляду на їх незмінну популярність, користуються великим інтересом. Справжні шанувальники даного жанру ладні роками очікувати на вихід нової частини улюбленого “хоррору”. УНН пропонує добірку кінострічок жахів, перші частини яких з’явилися в кінотеатрах багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки даному культовому кінотвору у всесвіті західних фільмів жахів виник такий жахливий персонаж, як Майкл Маєрс, що став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося сформувати напрочуд лякаючу атмосферу. Важливу роль у даній стрічці відігравали нічні зйомки та загальний вигляд вбивці. Культова маска Майкла досі вселяє страх не тільки на поціновувачів цього фільму, а й на нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один з найжахливіших, якщо не найбільш жахливий образ в історії хорорів минулого, і навіть сьогодення. Об’єднання жахів та реального світу започаткувало новий погляд на цей слешер. Слід зауважити, що сценарій бездоганно поєднав фантастику та психологічний страх, а оцифрування та спецефекти в сучасних екранізаціях кінострічки зробили його ще більш хвилюючим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати тобі” – ці знакові слова наганяли жах на початку двотисячних на всіх справжніх шанувальників даної кінокартини. Додамо, що хоч “Пила” є одним з найновіших фільмів у нашій добірці, проте ступінь слави фільму досягла піку через два десятиліття після показу прем’єри. Перша частина дала початок франшизі з елементами психологічного і “травмуючого” горору. Ідея того, що потерпілий заздалегідь у чомусь завинив, викликає у свідомості глядача думку, що вбивця, можливо, у деяких випадках є навіть правий, хоч і вкрай нещадним. Зокрема у кінострічці захоплює підхід сценариста до епізодів з вбивствами. Вони вирізняються максимальною оригінальністю та надмірною жорстокістю, підкреслюючи, що маніяк не просто знищує свою жертву, а має намір забавлятися нею, отримуючи насолоду від абсолютного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це вічна класика психологічного трилеру. Дана стрічка, без сумніву, змінила уявлення про фільми жахів. Перше, що виринає в голові, коли глядач чує назву цього фільму – знаменита сцена у душі. Вона досі вважається однією з найстрашніших в історії кінематографії. Гічкок вмів збільшувати напругу без зайвої брутальності. Режисеру вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного любителя жахів і вдалося втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не потрібно було бачити ріки крові та понівечені тіла. До речі, цей фільм також започаткував ідею несподіваної смерті головного героя, що стало відмінною особливістю багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю стрічку впевнено можна назвати посібником про те, як людині уникнути загибелі у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в рамках сюжету обговорюють фільми жахів та зокрема те, як у них вижити, дає “Крику” поштовх до того, яку ідею донести своєму глядачеві. Сценарист грає з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній з частин до останнього не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає звичай, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.