Українська авіаційна промисловість утримує важливі технологічні знання та формує надходження у валюті. Брак державної допомоги може призвести до втрати здатності конкурувати.
Авіаційний сектор є одним з небагатьох в економіці України з високою вартістю, тривалими періодами інвестування та суттєвою віддачею від експорту. У часи широкомасштабної війни він не тільки зберігає ключові технологічні можливості та робочі місця, а й продовжує створювати валютні та фіскальні надходження. У поточних обставинах для держави важливо продовжувати надавати підтримку авіаційній промисловості в Україні, як вважає очільник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один із небагатьох з великою доданою вартістю, довгими циклами інвестицій та значною експортною результативністю. У воєнний час він не тільки зберігає важливі можливості, а й продовжує генерувати іноземну валюту та податки”, – підкреслив Руслан Мельниченко.
Відміна особливих режимів і збільшення ціни капіталу
У той же час, за його словами, урядове рішення про припинення з 1 січня 2025 року особливих податкових умов для авіабудування вже має несприятливі економічні наслідки. Цей підхід до регулювання створив збільшення собівартості, призвів до нестачі оборотних коштів і спричинив ризик розірвання угод, в яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційної галузі, яка має тривалий цикл створення та затвердження, це означає не тільки збільшення податкового навантаження, а й збільшення вартості капіталу і втрату конкурентної позиції.
“Для галузей з довгим етапом розробки та сертифікації це означає збільшення ціни капіталу і втрату конкурентоспроможності саме тоді, коли країні потрібні місця праці, експорт та технологічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційну промисловість завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену думку про неефективність галузевих преференцій. За його словами, завдяки пільгам, що діяли в авіаційному секторі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний процес створення та підтримки авіатехніки, реалізувала нові моделі літаків і двигунів, а програми модернізації дали змогу зберегти робочі місця та компетентних працівників.
“На ринку сервісу та ремонту гвинтокрилів радянської розробки після капітальних робіт в Україні термін експлуатації машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довгі” сектори повертають державі більше за рахунок заробітних плат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як спосіб зменшення вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС використовує суворі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але доповнює їх докладними винятками і перехідними умовами, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання і послуги. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однаковими, бізнес знижує транзакційні витрати та винагороду за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, розриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це прямо перетворюється на втрату прибутковості на експортних контрактах і відтік фахівців”, – зазначив він.
У цьому контексті важливу роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його погляд, Defence City може стати основним способом зменшення вартості капіталу та відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників з подвійним призначенням.
Законодавство передбачає чинність спецрежиму до 2036 року, формування списку резидентів Міністерством оборони України, а також податкові заохочення та спрощення митних формальностей.
Варто зауважити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у власний розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City будуть діяти спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна допомога релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної промисловості є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із значною часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим терміном окупності.
Тривалі інвестиції замість короткочасного фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “надавати пільги” чи “зберігати бюджет”, а між двома моделями доходів держави: короткочасним фіскальним збільшенням за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним надходженням податків і валюти за рахунок збільшення експорту, зайнятості та технологічної основи”, – наголошує юрист.
За його словами, міжнародний досвід свідчить, що відновлення втрачених авіаційних можливостей триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує ціну капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і посилює обороноздатність”, – підсумував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки важливих законопроєктів, які створюють правове підґрунтя для запуску Defence City – особливого режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх підзаконних актів і заявлену готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як вже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Зрозуміло, що мова йде не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що обмежує коло потенційних резидентів.
Після початку роботи спецрежиму стало очевидно, що для багатьох середніх виробників, в тому числі з авіаційної галузі, перешкоди залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися на режим для вибраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує вдосконалення. Мова йде не про зміну концепції, а про цілеспрямоване спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний вплив для галузі можуть залишитися дуже низькими.