Думаю, багато хто стикався з такою ситуацією: товар обраний, ви простягаєте продавцю гроші, але той відмовляється вас обслуговувати. Причина? Немає на даний момент потрібної суми на здачу. Як правило, мова про дрібні купюри. Що ж робити у такому разі?
Якщо продавець зацікавлений в отриманні платежу, він запропонує вам замість здачі взяти щось ще з товару. Фактично тут приховане «навантаження» із радянських часів. Якщо вам «додатково» нічого не треба, а на обраний вами товар оплата досить пристойна, продавець виявить ініціативу і піде іншим відділам розмінювати ваші гроші. Якщо товар «дрібний», вам доведеться шукати обмін своїми силами.
Але як же тоді бути з добре відомою фразою щодо того, що покупець завжди правий? А ніяк. Справа в тому, що ця фраза ніде не узаконена. А з іншого боку, як усе ще діють колишні фінансові правила, якщо не з'явилися нові? А в колишніх покупцеві дано шанс вимагати здачу у будь-якому випадку. Чи не вірите? Ось виписка з листа Мінфіну Росії від 30 серпня 1993 р. N 104 про правила експлуатації ККМ (контрольно-касових машин) під час здійснення грошових розрахунків із населенням: «… керівництво магазину відповідає за те, щоб забезпечити касирів розмінними купюрами та монетами у кількості, необхідному для розрахунків із покупцями».
Але цьому припису понад десять років! Тоді воно стосувалося, найімовірніше, тих магазинів, які обслуговуються через РКЦ (розрахунково-касові центри). Зараз багато невеликих приватних магазинів.
Схоже, Мінфін спробував врахувати і приватний сектор торгівлі. У кожному разі, трохи згодом з'явився лист Уряду від 17 березня 1994 р. N 1-314/32-9 «Про приблизні правила роботи підприємства роздрібної торгівлі», яким забороняється пропонувати покупцеві замість грошової здачі будь-які товари або вимагати від споживача самостійно розмінювати гроші. Як бачимо, побічно під цей лист начебто підпадає й приватна роздрібна торгівля. Радіємо? Але у статті 426 п.1 Цивільного кодексу чорним по білому написано: «Комерційна організація немає права надавати перевагу одній особі перед іншою щодо укладання громадського договору, крім випадків, передбачених законом та інші правовими актами». Йдеться про те, що хтось платить готівкою за товар точно за цінником (тоді здавання не потрібно), а хтось подає за «дрібничку» велику купюру, і продавець змушений буде «очистити» на здачу касу і залишитися без розмінної суми.
Погодимося, ситуація спірна. По-своєму має рацію продавець, якому зміна залишила порожню касу, і по-своєму – покупець, який не бажає з тисячною купюрою рано-вранці бігати по всьому місту в пошуках розміну. Але повернемося все ж таки до питання: «Що робити, якщо у продавця немає здачі?» За часів СРСР рекомендувалося вимагати «Книгу скарг та пропозицій» та залишати в ній відповідний емоціям запис. Тоді це діяло, бо досить чітко працював народний контроль. Але де ви зараз побачите таку книгу? Навіть якщо вона і є, даремно до неї писати скаргу «на село дідусеві». За логікою, можна звернутися до Росспоживнагляду. Хоча в нього й дещо інші функції, проте там за кількох однакових скарг перевіряють часом і фінансову складову обслуговування покупців. У крайньому випадку подавайте позов до суду. Але, як самі розумієте, щоб позиватися – потрібен час. І, звичайно, потрібні міцні нерви.
Який оптимістичний для покупця висновок може бути з написаного? Мабуть, більш прийнятний спосіб не стикатися з ситуацією, коли продавець не має здачі, – мати при купівлі купюри різної гідності в тій сумі, яку передбачаєте витратити при поході в магазин. Формально ви можете у разі конфлікту порадити продавцеві запропонувати власнику магазину встановити термінал для безготівкової оплати (через пластикові банківські картки) або укласти розширений договір з банком на фінансове обслуговування із завезенням розмінних сум. У деяких випадках продавці створюють на касі розмінний «фонд» зі своїх власних грошей, а до кінця роботи вилучають цю суму собі в гаманець. Теж вирішення проблеми.
А взагалі, намагайтеся обслуговуватись там, де раніше у вас ніколи не з'являлися складнощі з отриманням здачі. Хоча, зрозуміло, порада ця марна в дорозі. І все ж таки, на «своєї» території визначитеся з магазинами, в яких вас поважають.