Чи грають «виживальники» у ігри? Звісно. В інтелектуальні. Цікаві, розвиваючі та навіть місцями веселі. Найголовніше – не забувати, навіщо ми в них граємо. Тому що кінцева мета більш ніж серйозна: забезпечити безпеку нашу та близьких.
Чи любите інтелектуальні ігри? Якщо так, хочу запропонувати вправу. Виконується воно заздалегідь, у спокійній обстановці.
Уявіть надзвичайні ситуації, які можуть підстерігати сучасного городянина взагалі і вас, зокрема. Не надто обмежуйте фантазію… Хоча уявляти щось на зразок навали зомбі, напевно, не варто!
Пошукайте можливі виходи із кожної ситуації. І якщо на попередньому етапі ви вмикали фантазію, тепер тримайтеся ближче до реальності. І розраховуйте на власні сили. Можна і треба сподіватися на допомогу, але покладатися на своєчасність не варто. Як то кажуть: сподіватися треба на краще, а готуватися до найгіршого.
Виходьте з того, що доведеться викручуватись самостійно, і прорахуйте варіанти дій. Не намагайтеся охопити все за один раз. Цей етап потребує кількох підходів. Через деякий час ви будете мати у своєму розпорядженні нехай приблизні, але готові схеми дій у найбільш ймовірних критичних ситуаціях.
Розумний егоцентризм. “Розумний” – тому що ситуації бувають всякі… і взагалі, “прикласти” розум не завадить. Але загалом саме егоцентризм має визначати дії у критичних ситуаціях. Ясно, що всіх нас навчали протилежному. Проте при форс-мажорі насамперед подбайте про себе. Забезпечте власну безпеку! І лише потім можна подумати, як допомогти іншим. Чи можна їм допомогти? Якою ціною… І чи варте воно того? Так, винятки трапляються. Але саме винятки, загалом ваша справа – врятувати себе.
Наявність мінімуму знань/умінь та необтяжливого комплекту технічних засобів.
Спочатку про «технічне забезпечення».
Є категорія людей, яких можна умовно назвати «виживачами». Відрізняє їх деяка зацикленість на питаннях безпеки та виживання. Я сказав би, що доходить до надмірності. Крім іншого, типовий «виживальник» постійно носить при собі чимало коштів, що сприятимуть виживанню. Про «комплект виживальника», що возиться в автомобілі і тим більше зберігається вдома, і говорити не варто. Нерідко вони вражають уяву непосвяченого!
Уподібнюватися цим людям, напевно, не потрібно, а ось повчитися є чому. І взяти на озброєння дещо з арсеналу «виживальників».
Насамперед, це ніж . Розмір повинен дозволити мати його при собі постійно (втім, це стосується всього комплекту виживальника, що «носиться»). Не женіться за надмірною багатофункціональністю та ножами типу швейцарських армійських. Ніж має перш за все різати! На мій погляд, найзручніше напівавтоматичний складаний ніж, для розкриття якого потрібно прикласти до клинка невелике зусилля, а далі спрацьовує пружина. У розкритому вигляді меч повинен обов'язково фіксуватися!
Лезо може мати як звичайне, так і серрейторне (пилкоподібне) заточування. Може бути й окреме лезо із серрейтором. Ніж з великою кількістю предметів буде менш зручним у використанні. А ось склобій (виступ на торці рукояті) і не завадить, і зайвим не буде.
У необхідний мінімум предметів входять ліхтар та запальничка . За бажання і можливості можна доповнити комплект мультитулом і тонким міцним шнуром (популярні браслети з паракорду, що при необхідності перетворюються на кілька метрів шнура).
Тільки врахуйте: якщо вже обзавелися носієм «комплектом виживання», він повинен знаходитися при вас постійно і бути легко доступним. При форс-мажорі нишпорити по сумках і кишенях буде ніколи!
Мінімум знань та умінь включає:
– Вміння надати першу допомогу;
– розуміння принципів роботи найпоширеніших технічних пристроїв (від сигналізації до ліфта);
– знання засад цивільної оборони;
– Ознайомлення з азами самооборони;
– основи стратегії та тактики виживання у надзвичайних ситуаціях.
А на завершення хочу застерегти від крайнощів. Все добре вчасно та в міру! Не варто як нехтувати безпекою, так і зациклюватися на ній. Подбайте про себе та близьких, але не заграйтеся у «виживальника»!
Запитай будь-кого, чи хоче він спокійного життя? Думаю, у більшості випадків відповідь буде очевидною: звичайно! А як інакше? І для себе, і для близьких. Може, й для всіх оточуючих.
Чому тоді ми з такою безтурботністю ставимося до питань особистої безпеки? І чи не спробувати змінити таке байдуже ставлення до себе? Це не так уже й складно!