Підприємства невпинно шукають можливості функціонувати та генерувати дохід. Йдеться не про максимальний прибуток, а скоріше про збереження діяльності. Про основні проблеми, з якими стикаються сучасні підприємці, та способи їх вирішення розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Наразі український сектор бізнесу намагається знайти баланс між вимогами, зумовленими воєнним часом, та потребою діяти та формувати прибуток. Чи чує влада українських підприємців? Чи усвідомлює їхні потреби? І яким чином бізнес долає труднощі сучасності – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Актуальним є питання наслідків мобілізації для різних сфер економіки. Значна кількість людей говорять про критичну ситуацію. У яких галузях ви бачите найбільші складнощі?
Дефіцит робочої сили на даний момент становить близько 2 млн 100 тисяч працівників. Переважно це робітники – нижній та середній рівні. Це вже є критичним для таких секторів, як будівництво, сільське господарство та логістика. Щодо логістики, то це позначається на транспортуванні зернових до портів, що впливає на експорт. Тобто, транспорт є, але немає водіїв, оскільки це категорія, з якої найбільше призивають людей.
У будівельній галузі взагалі кризова ситуація, і необхідно говорити про залучення робітників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Але є дві проблеми. Ми не можемо залучати працівників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонна служба не пропускають таких робітників. Але з ними ще можливо спілкуватися без залучення перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – основна складність – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але є проблема у спілкуванні. А на будівництві це і креслення, це проєкти, які необхідно читати з професійної точки зору.
– Питання процедури бронювання постійно обговорюється, постійно дискутується зміна підходів та деталей процедури. Чи були зміни за останній час? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються безперервно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно додаються зміни. Це різні зміни для різних секторів економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз надали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не вказуючи кількість працівників. Це зроблено для швидкого виконання державного оборонного замовлення.
В інших галузях постійно є ліміти щодо кількості, тобто потрібно вказувати кількість працівників, яких ви хочете забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. Та все робиться з метою зменшення можливостей для бізнесу в бронюванні. Але під час обговорення між бізнесом та владою щодо цього питання, у бізнесу мало аргументів, оскільки йдеться про ймовірний ризик обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо ці аргументи від Генерального штабу, від військових, нам дуже важко порівнювати війну та бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо країну.
З початку повномасштабної війни – вже 4 роки – ми проводимо зустрічі між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам дані щодо браку резервів, необхідності щомісячного поповнення резервів, великих втрат. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже немає аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від ситуації на фронті, і її знає Генштаб, а не ми, цивільні, які лише висловлюють, як нам зручно.
– Але чи враховуються якісь пропозиції від бізнесу?
Звісно, враховуються. Приємно працювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають цю тонку межу і дають можливість людям забронювати працівників, щоб бізнес функціонував, і особливо на оборону.
– Яким чином вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться виживати самостійно. Тому, звісно, жінок залучають, перекваліфіковують, зокрема, в логістиці. Але є ті галузі, де жінкам складно працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучають більше, є компанії, які створюють школи, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрному секторі. Ці процеси тривають, і вони не зупиняться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії збільшується щороку, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге – це залучення іноземних працівників. Це відбувається різними способами, як законним, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і іншими шляхами. Але ці процеси також тривають. Вже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про це знаємо. Вони працюють і будуть продовжувати приїжджати.
Третє – перекваліфікація. Це нешвидкий процес, але професійно-технічні заклади почали активніше співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучають працівників до 25 років та після 60 років.
А загалом, будемо говорити відверто, бізнес використовуватиме всі можливості, весь наявний потенціал і ресурс для збереження виробничого потенціалу. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув військову частину. Потрібні працівники, і кожне підприємство у своїй галузі щодня займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо опитати бізнес і запитати, з якими проблемами ми стикаємося у своїй діяльності, то на першому місці це відсутність робочої сили, а на другому – тиск з боку правоохоронних органів.
– Чи можемо ми говорити, що цей тиск має системний характер?
Україна – постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які функціонували і продовжують функціонувати. Це система, яку необхідно змінювати, і це явище має системну природу.
Крім того, ментальність та психологія людей в Україні, зокрема і бізнесу, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж робити все публічним. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дозволяє, зокрема, і працювати “в білу”. Звісно, якщо б ми всі працювали “в білу” і сплачували податки, то це краще, ніж знаходити способи економії.
Питання не в тому, що хтось хоче отримати надприбутки – питання у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а у нас на сьогодні більше 20% кредитної ставки в гривні, що практично унеможливлює розвиток, практично не дозволяє працювати за собівартістю. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників необхідно сплачувати мінімальні податки, щоб їх забронювати. Ці навантаження створюють величезний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес порушує закон, то це не для того, щоб отримати надприбутки. І ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і отримувати прибуток або мати низьку собівартість. Це все збільшує твою собівартість, і ти мусиш виживати.
Тому можна сказати, що є певний компроміс між бізнесом та владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків та розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має власну службу безпеки, комунікує з органами державної влади та знаходить компроміс в межах чинного законодавства, я підкреслюю, в межах чинного законодавства, щоб бізнес функціонував і податки сплачувалися в межах існуючого навантаження. А малому та середньому бізнесу гірше, тому що він не може дозволити собі таке лобіювання та захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Щодо тиску, то це розмита історія. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, оскільки бізнес не хоче платити, а органи прагнуть зібрати максимальну кількість зборів і податків, щоб наповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагоджувати діалог з органами влади, зокрема і з правоохоронними, через асоціації. Чи відбувається цей діалог зараз, чи є позитивні приклади?
З початком каденції Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, почалися систематичні зустрічі в межах Української ради бізнесу та галузевих асоціацій. Сюди входять майже всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог між бізнесом та Офісом Генерального прокурора існує на систематичній основі. Майже кожного місяця Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання і розглядають безпосередньо конкретні кейси. Бізнес на зустрічі говорить про певний кейс – і його одразу беруть на контроль та вивчають. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то кримінальне провадження закривається. Навіть якщо досудове розслідування веде Нацпол, СБУ чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони принаймні намагаються щось робити, щоб легальний бізнес бачив і розумів, що робота ведеться.
– Чи можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це було б некоректно. Я можу сказати, що ведеться активна робота з боротьби, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– Яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Загалом, взаємодія покращилася, вони стали відкритішими після приходу нового керівника, пана Цивінського. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів та переатестації співробітників. А це тривалий та економічно витратний процес. Тому, відверто кажучи, ми як бізнес зараз з пересторогою спостерігаємо, як воно працюватиме і чи підходи, які вони декларують, будуть реалізовані.
Найважливіше – не зробити так, щоб покарати бізнес і він закрився. Головне – це превентивні заходи та ефективність сплати податків, боротьба з тіньовою економікою. Функції БЕБ – це робота з ухиленням від сплати податків, підакцизними товарами, зерном та іншим. Ми розуміємо, що з цими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи змінюватимуться. А ми зі свого боку будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– Чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звісно, надавав, надає і буде надавати. Ми зустрічаємося із різними партіями, фракціями Верховної Ради, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми вважаємо її дуже позитивним кроком щодо взаємодії з бізнесом. Є випадки, коли люди звертаються, – і вона працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси і на цю платформу. Це позитивна історія.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, відбувається системна комунікація з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не досягли рівня відкритості центрального апарату. Потрібно багато над чим працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже є позитивно. Звичайний бізнес скаже, що цього недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цієї комунікації стає більше.
І це призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що того, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути легальний бізнес, який сплачує податки. Тому що справді багато ухилень, схем.
І є питання запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього візиту голова Міжнародного валютного фонду поставила як умову виділення коштів. Це свідчить про багато проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників тощо. Тому ми мали зустріч з Міністерством фінансів, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального порогу оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б 2.