Хабар чи все ж таки – хабар / Мagnific. Ілюстративне фото
Слова мають вагу не лише через те, що вони позначають, а й через свою історію. Деякі з’являються і швидко зникають, інші ж витримують випробування століттями, стаючи невід’ємною частиною мовної спадщини.
Чому в українській мові не варто вживати слово “взятка” та звідки походить відомий термін “хабар”, ми розповідаємо з посиланням на Slovnyk.me.
Не кажіть “взятка”: як правильно українською?
Уявіть ситуацію: хтось використовує слово “взятка”, і ви одразу відчуваєте, що воно звучить чужорідно, ніби не з наших країв. Натомість “хабар” – це слово рідне, знайоме з дитинства, хоч і з певним негативним забарвленням.
Розберімося, чому в українській мові коректно вживати саме “хабар”, звідки походить це слово, які цікаві факти приховує його походження, і чому “взятка” є лише калькою без глибокого коріння в нашій мовній культурі.
У кожній мові навіть слова, запозичені з інших культур, набувають унікального звучання, а іноді й змінюють своє значення на протилежне.
Слово “хабар” прийшло до української мови кілька століть тому з тюркських мов. В арабській мові хабер означало “звістку, повідомлення”, а точніше – плату віснику за передану інформацію. З часом значення еволюціонувало до “плати за послугу” і, зрештою, до “неправомірної винагороди”, тобто хабара.
В українській літературі слово “хабар” зустрічається ще у творах XIX століття, що свідчить про його давнє закріплення в нашій мовній традиції.
Саме це слово представлене в академічному “Словнику української мови” та чинному українському законодавстві.
Тому коректно казати:
-
дати хабаря;
-
взяти хабар;
-
вимагати хабаря;
-
отримати хабаря.
Зі зміною правопису у 2019 році слово “хабар” було перенесено з твердої групи іменників до м’якої. Відтак, у родовому відмінку з’явилося закінчення “я” – хабаря. На цьому аспекті наголошує філологиня Світлана Чернишова.
Як відмінювати слово “хабар”: дивіться відео
Отже, хоча це слово і є запозиченим, воно давно стало органічною частиною української мови та офіційним терміном.
Від слова “хабар” утворилася ціла низка українських слів:
• хабарник;
• хабарництво;
• хабародавець;
• хабарниця.
Усі ці утворення є нормативними.
Натомість “взятка” є словом, запозиченим з російської мови, що походить від російського дієслова “взять” – “узяти”. Його буквальне значення – те, що “беруть”.
Хоча в українській мові існують слова “взяти” чи “узяти”, однак “взятка” є росіянізмом.
Українська мова багата на влучні назви для неправомірної винагороди; їх у словниках можна знайти понад 40. Деякі з них ви зустрінете в офіційних документах, а інші – у літературних творах чи побудовому мовленні:
- мзда, підкуп, підплата – книжні та офіційні варіанти;
- відчипне, відкат, базаринка, магари́ч – народні, розмовні;
- драчина, здир, братка, хапанка – з фольклору та діалектів.
Проте українська літературна норма віддає перевагу слову “хабар”.
Не слід плутати хабар із подарунком чи винагородою. Подарунок робиться без вимоги порушити закон, тоді як хабар завжди пов’язаний із отриманням неправомірної вигоди.
Знайте значення слів і дотримуйтесь закону!