Інтерв’ю з Ларисою Водяницькою – репетиторкою з математики / Колаж 24 Каналу, фото надане Ларисою Водяницькою
Цьогоріч тема обов’язкового іспиту з математики знову викликала дискусії в суспільстві. Частина людей наполягала на вилученні цього предмета з переліку необхідних для вступу, тоді як інші наголошували на його значущості. Звісно, можна говорити про так звану “гуманітарну складність” сприйняття та про те, що не всім легко дається математика. Проте наша співрозмовниця не поділяє цю думку.
24 Канал поспілкувався з професійною репетиторкою математики Ларисою Водяницькою. Ми розпитали її про страхи, пов’язані з вивченням цього предмету, поширені міфи та вплив батьків на успішність їхніх дітей.
Як зазначила пані Лариса, її педагогічний стаж перевищує 15 років. До недавнього часу вона працювала у приватному ліцеї ЛПЕПІМ, а також у київській державній школі. Минуло майже два роки, як вона залишила школу, присвятивши себе виключно репетиторству, переважно з учнями 6-11 класів.
«Повага до учня – це фундамент моїх занять. Я допомагаю дітям знову повірити у власні сили», – додала вона.
Розпочнімо з простого запитання. Чи завжди ви захоплювалися математикою, чи, можливо, у вашому житті був період, коли ви чинили їй опір?
З дитинства мала схильність до математики. Завжди з цікавістю занурювалася в числа, розв’язувала завдання, шукала певні закономірності.
Зараз ви працюєте з численними учнями. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що за останні роки, відколи математика стала обов’язковою на НМТ, рівень загальної тривоги серед підлітків досяг піку? Що вони говорять, коли вперше приходять до вас?
Я б не сказала, що рівень тривоги зріс. Скоріше, спостерігається невпевненість у власних можливостях. Коли дитина почувається впевнено? Коли знає, що її підтримають, допоможуть виправити помилку, а не картатимуть за неї, коли існує довіра до дорослого.
Натомість зараз я бачу, що багатьом дітям замість підтримки говорять: “Ти не складеш НМТ, тобі це не дано, ти тупий”. Часто чую від дітей та батьків: “Стосунки з математикою не надто добрі. Я (він, вона) її не розумію”.
Вивчення математики вимагає послідовних дій. Якщо якась тема не засвоєна, то дуже складно осягнути наступну. Усе взаємопов’язано.
Головне виправдання для багатьох підлітків і навіть дорослих: “Я гуманітарій, мій мозок працює інакше”. З вашого досвіду – чи справді існує цей вроджений поділ, чи “гуманітарій” – це лише зручне ярлик?
На мою особисту думку, такий поділ вигадали, щоб виправдати небажання докладати зусиль у вивченні математики. Я багато спостерігала, як так звані гуманітарії, почувши зрозуміле їм пояснення, говорили: “Це так просто? Я думав, буде складніше”. Математика підкоряється кожному, хто докладає зусиль.
Чи буває так, що дитина знає матеріал, але, побачивши тест, впадає в ступор? Як відрізнити лінь чи незнання від справжньої “математичної тривожності”, яка блокує мислення?
Так, безумовно, це трапляється. Як розрізнити? Це стає очевидним з відповідей та розв’язків, які дитина демонструє поза умовами тесту чи контрольної. Три роки тому, коли я почала працювати в одній зі шкіл Києва, мені доручили вісім паралельних класів. Одразу помітила загальний страх перед контрольними роботами. Діти, які під час вивчення теми оцінювалися на 10-11 балів, на контрольних отримували 5-6 балів. Я довго боролася з цим явищем.
Щоразу наголошувала: “На контрольній немає нічого нового, лише те, що ми з вами вивчили”. Безпосередньо перед контрольними я практикувала з дітьми дихальні вправи для заспокоєння нервової системи. Спочатку вони насміхалися, але згодом самі почали їх виконувати, побачивши позитивний ефект.
Ситуація поступово почала налагоджуватися. І вже у другому семестрі 9-го класу всі діти писали контрольні роботи на рівні своїх знань, продемонстрованих під час уроків. Математичну тривожність можна подолати шляхом зміцнення впевненості у собі. І це те, над чим я обов’язково працюю на своїх заняттях. Я наочно показую дітям їхні сильні сторони та навчаю найважливішому – довірі до себе. Лише коли дитина довіряє своїм досягненням і знанням, “математична тривожність” зникає.
Репетиторка навчає учнів довіряти собі та своїм досягненням / Фото надане Ларисою Водяницькою
Чи траплявся у вашій практиці випадок зі справжнім “гуманітарієм”, який прийшов із нульовим рівнем знань, а в результаті здивував і себе, і вас високим балом на іспиті? Що змінилося в його свідомості?
Так, був у мене такий учень, який вважав себе абсолютно нездатним до математики. Необхідно було наочно продемонструвати застосування математики в житті, щоб зацікавити дитину.
Не скажу, що його результат здивував, адже ми планомірно працювали над досягненням цього балу, але він отримав свої 173 бали і вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що змінилося? Він усвідомив, що немає нічого неможливого, якщо приділяти час та докладати зусиль до певної справи.
З чого ви починаєте перше заняття з учнем, який одразу заявляє: “Я ненавиджу ваш предмет і вчу його лише тому, що вимагає МОН”? Як ви знаходите той перший ключ до співпраці?
Це залежить від конкретного учня. Звісно, спочатку ми просто спілкуємося. Я завжди запитую, чим дитина захоплюється, що любить, які має хобі. Обережно з’ясовую причини неприязні до предмета. Так, крок за кроком, лід тане на кожному уроці. Я розповідаю, де насправді можна застосувати ті чи інші теми з математики, ділюся цікавими історіями тощо.
Зубріння формул – це, зазвичай, найнудніша частина. Чи є спосіб змусити підлітка зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз і зазубрювання? Поділіться своїм улюбленим прийомом.
Я не змушую саме “зубрити” формули. Звісно, певний етап запам’ятовування присутній. Проте формули запам’ятовуються завдяки великій кількості практичних завдань. Вони засвоюються природно. Розв’язуючи задачі, людина несвідомо їх запам’ятовує. Я нікого не змушую, але можу продемонструвати та підкреслити красу перетворень, особливо тригонометричних.
Формули постійно звучать на моїх уроках, тому учні швидко їх засвоюють. Повторення – запорука успіху. Щодо прийомів запам’ятовування – існує низка методів, асоціацій та закономірностей, які я виявила, що дозволяють, знаючи лише дві-три формули теми, вивести або трансформувати їх в інші подібні. Це все набувається практикою, жодного секрету тут немає.
Пані Лариса не змушує “зубрити” формули, а показує та підкреслює красу перетворень / Фото freepik
Сучасні випускники – це покоління, яке пройшло через онлайн-навчання під час пандемії, а тепер навчається в умовах повномасштабної війни, повітряних тривог та відключень електроенергії. Які основні прогалини у знаннях виникають через це, і як ви їх компенсуєте?
Безумовно, пандемія та війна мали сумний вплив на нашу освіту. Наздогнати все складно. Усьому свій час. Ніхто не був готовий до цих викликів ані технічно, ані морально. Зі свого боку, я роблю все можливе, щоб бути на зв’язку завжди. Я не скасовую заняття під час блекаутів, організовую навчальний процес так, щоб кожна дитина отримала максимально можливу користь.
Щодо основних прогалин – вони індивідуальні для кожного учня. Це не один клас з однаковою кількістю уроків. У моїх групах навчаються учні з різних міст України та Європи. Є діти, які відвідують школи тут, та ті, хто навчається за сімейною чи екстернатною формою в українських школах. Я дотримуюся програми, за якою ми працюємо протягом року. Наприкінці навчального року учні оволодівають повним арсеналом навичок і знань, передбачених для відповідного класу. Діти, які перебувають у Європі, вивчають українську програму з математики саме зі мною.
Найефективнішим інструментом подолання прогалин я вважаю бажання дитини поставити запитання вчителю та отримати роз’яснення. Іноді одне й те саме поняття доводиться пояснювати кількома різними способами. І це цілком нормально.
Кожна дитина повинна отримати пояснення у формі та на таких прикладах, які вона може зрозуміти. До речі, розв’язання задач ми починаємо з аналізу значень слів в умові, з розуміння суті того, що описано в задачі. Тоді й розв’язання стає значно простішим.
Іноді найбільшими “розпалювачами” паніки стають батьки, які дуже переживають через обов’язковий іспит. Як батькам варто поводитися: контролювати кожен крок чи, навпаки, дати дитині спокій? Де проходить межа між підтримкою та тиском?
Від батьків очікується підтримка та розуміння. Так, деяким учням потрібен контроль. Але, на мою думку, у старших класах вже слід перекладати більше відповідальності на підлітка. Йому потрібно надати певну свободу.
Дитина має знати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки підтримають і допоможуть. Водночас має бути чітко визначена зона відповідальності за навчання.
Йдеться не про покарання, а про наслідки дій. Ти вивчив, прийшов на заняття, зробив домашнє завдання – це твій розвиток, крок до кращого життя. Зробив навпаки – відповідно, відкотився назад. Саме вміння вчитися є однією з ключових навичок у сучасному світі.
Дитина має відчувати батьківську підтримку та допомогу / Фото freepik
Якщо випускник зараз читає це інтерв’ю і думає: “Я досі боюся, мій рівень знань низький, а час спливає”. Яку першу, найпростішу дію йому варто зробити вже сьогодні, щоб подолати страх?
Перш за все – поставити собі запитання і чесно відповісти: “Чим я хочу займатися в житті, ким я хочу стати?” І не гаяти часу, а почати робити маленькі кроки. Знайти людину, яка допоможе пройти найкоротшим шляхом до мети.
І наостанок. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про…?
Математика – це не про цифри, математика – це про красу, гармонію та мистецтво.