Гепа, лайдак, вайло – давні слова української мови, що відтворюють образи минувшини.

Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото

Українська мова завжди відзначалася багатством образних висловів. Навіть коли виникала потреба когось покритикувати чи висміяти, наші пращури уникали непристойності.

Старовинні українські “образи”, які сьогодні сприймаються майже кумедно, пропонує у своїй добірці Рамі Аль Шаєр.

Як дорікали українці століття тому?

Ми звикли вважати, що в минулому люди лаялися так само, як і нині – грубо та різко. Насправді ж, українська мова містила десятки яскравих слів, якими можна було висловити невдоволення, осуд чи насмішку, не вдаючись до вульгарності. Чимало з них сьогодні звучать кумедно, хоча ще сотню років тому були цілком звичними.

Добірку висловів, яку зберегли українські словники, представляє музикант та популяризатор мови Рамі аль Шаєр, тож розгляньмо їхнє значення.

• “Гепа” – це інша назва для “сідниць” або “дупи”, тобто частини тіла, на яку сідають. Це слово традиційно вживалося для вказівки напрямку, що передувало відомому побажанню російському кораблю.

• “Лайдак” – ледар, нероба, волоцюга, людина, яка уникає роботи і живе без діла. Це слово й досі можна почути, хоча значно рідше, ніж колись: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.

• “Вайло” – незграбна, неповоротка, незграбна людина. Так могли назвати того, хто все робить невміло або постійно щось перекидає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в такий момент!” Олесь Гончар.

• “Гаспид” – надзвичайно давнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Первісно “гаспидом” іменували отруйну змію, а згодом – чорта або демона. Пізніше цей образ перенесли й почали використовувати для характеристики злої, підступної чи нестерпної особи: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):

Цікаво! Слово “аспид” існує й досі як біологічний термін. Воно позначає велике сімейство отруйних змій, що населяють тропічні та субтропічні регіони всіх континентів (крім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.

Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Ці слова були лайкою: дивіться відео

Кілька інших колоритних словесних перлин запропонували у коментарях глядачі:

“Мантелепа” – особа нетямуща, недолуга, незграбна або надто повільна у мисленні. Це слово часто мало жартівливого забарвлення.

“Фарфуцель” – зневажливе найменування нікчемної, легковажної або непорядної людини. На сьогодні це слово практично не вживається, хоча й досі трапляється у словниках.

“Потороча” – слово, що походить з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає огиду чи поводиться негідно: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.

Усі ці вислови є частиною мовної спадщини українців. Деякі з них походять з народної розмовної мови, інші – з давніх уявлень та демонології, але кожен з них передає емоцію значно яскравіше, ніж звичайне “дурень” чи “ледар”.

Тож, якщо виникне бажання урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці давні українські слова. А про лайливі фрази та лихослів’я, які використовувалися раніше і які можна знайти в літературі, ми писали раніше: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.

Вони не тільки колоритні, але й нагадують про те, наскільки багатою та образною була й залишається українська мова.