Дистанційне навчання впевнено увійшло у життя освітян, учнів та батьків.
Співзасновниця ГО “Смарт освіта” Оксана Макаренко розповідає в подкасті “Дофамін для освіти” про те, як дистанційне навчання змінило освітню систему — пише “Нова українська школа”.
ДИСТАНЦІЙКА: ЯК ЦЕ БУЛО В УКРАЇНІ
– 23 вересня Україна опинилась у жовтій карантинній зоні. Це означає, що якщо в школі не вакциновані 80% учителів, вона переходить на дистанційне навчання. Виняток – дитячі садочки та початкова школа.
Вимушена дистанційка вже на перших тижнях навчання вводить багатьох батьків у стрес. За твоєю оцінкою, цього року нам, батькам, буде легше чи ні?
Я сама мама двох школярів і добре розумію почуття більшості українських батьків, які вважають дистанційну форму навчання гіршою за звичайну.
У нещодавньому опитуванні батьки вказали, що за карантин діти стали вчитися гірше, а напруження в сім’ї навколо школи, навпаки, зросло. 80% учнів відчували стрес, тривожність, сум, почуття самотності, проблеми з концентрацією уваги на навчанні і зниження мотивації.
Отримуйте актуальні новини освіти
ВООЗ повідомила, що в Європі на 60% збільшився рівень домашнього насильства. “Ла Страда – Україна” повідомила, що за карантин було понад 140 тис. звернень щодо насильства над дітьми. І на те є об’єктивні причини.
Раніше сім’я вирішувала перевести дитину на дистанційну, сімейну форми навчання чи екстернат, коли відчувала готовність і мала бажання. Таких сімей було на рівні 4–5%. Адже, хтось, переважно мама, мав узяти на себе відповідальність і приділити багато уваги навчанню, розвитку та соціалізації дитини.
Зазвичай передавання знань – лише одна з функцій, які виконує школа. Серед інших функцій і безпечне зберігання дитини, поки батьки на роботі, а також можливість спілкуватись і взаємодіяти з друзями та іншими людьми. Під час карантину більшість опинилися на дистанційному навчанні вимушено, не були готові до нього.
12% сімей, за інформацією освітнього омбудсмена, не мали достатньої кількості компьютерного обладнання для онлайн-навчання. Були проблеми з підключенням до швидкісного інтернету, а іноді його зовсім не було. Тоді вчителям доводилося залишати паперові завдання в школах або розвозити їх на велосипеді.
Здебільшого вчителі на початку карантину не мали достатнього рівня цифрових навичок, інструментів і методик дистанційного навчання. Не мали матеріалів, програм і системи оцінювання, адаптованих до дистанційного навчання. Усе відбувалося в режимі катастрофи, і головним завданням було вижити.
Але це триває другий рік поспіль, і змушувати людей бігти марафон у режимі порятунку від стихійного лиха не дуже добре з боку освітніх управлінців. Було багато часу, аби підготуватися до нової хвилі дистанційки, а не просто друкувати розпорядження про примусову вакцинацію вчителів уже після початку навчального року.
У Європі, наприклад, де вакцинація вчителів іде значно краще й більшість школярів уже повернулися за парти надолужувати втрачені знання, Європейська Комісія схвалила План дій щодо цифрової освіти на 2021–2027 роки. У ньому закцентовано на розвитку ефективної системи цифрової освіти (інфраструктура, технічні засоби, зв’язок, розвиток компетентностей учителів, виготовлення високоякісного цифрового навчального контенту) і на покращенні цифрових навичок.
В України подібного системного плану нема. Пообіцяли купити вчителям 60 тисяч ноутбуків та ще не купили, бо побачили корупційні ознаки під час проведення тендерів. Розробили окремі уроки для Всеукраїнської школи онлайн та пару дистанційних курсів для навчання вчителів. Цього замало. Адже дистанційна форма досить нова, має особливості та поки дає більше запитань, ніж відповідей.
Беззаперечно, за ці півтора роки цифрові навички вчителів покращилися космічно. Маємо багато шкіл, де вчителі опанували Zoom, Google Classroom, Microsoft Teams тощо. Водночас більшість намагаються проводити такі самі уроки, як у класі, тільки через гаджети – і це називають синхронним режимом дистанційного навчання.
Також надсилають учням у вайбері завдання на самостійне опрацювання з поганого паперового підручника, а назад отримують сфотографовані на телефон папірці з домашкою. І це називають асинхронним режимом дистанційного навчання.
Очевидно, що це все не є справжнім дистанційним навчанням.
БІЛЬ БАТЬКІВ
– Усі батьки впізнають. Я знаю, про що йдеться.
Мій знайомий менеджер великої корпорації жалівся, що годину, а то і дві, на тиждень витрачав на те, аби для двох доньок зібрати з різних месенджерів купу завдань, перенести в гугл-документ, зрозуміти, скільки часу потрібно на виконання кожного завдання, окремо з’ясувати дедлайни і скласти план дій. Цим би мала займатися школа, бо навички самоорганізації в дітей ще не сформовані. Через це накопичуються борги, невдоволення й великі гепи в навчанні.
Особливо в математиці. От і маємо невтішні результати ЗНО. Третина дітей не змогли навіть подолати бар’єр склав / не склав. Елементарні завдання.
Просто треба визнати, що не всі батьки можуть бути гарними вчителями для своїх дітей. Вони не мають педосвіти, завантажені роботою, перебувають у стресі. Додайте природні проблеми в спілкуванні батьків із підлітками, які вимушено мають цілодобово перебувати в одному приміщенні на карантині. А це майже всі сім’ї школярів, відправлених на дистанційку, адже підлітковий вік зараз видовжився, починається в 10 і триває аж до 25 років.
Це не унікальна українська проблема. В інших країнах, навіть у таких як Америка й Нідерланди, де навчання під час карантину було організовано краще, теж стикнулися із роздратуванням, стресом, підвищеною агресією через те, що вимушено опинилися в ситуації, коли втратили роботу або мусять працювати вдома, приділяти дітям і їхньому навчанню більше часу й уваги, ніж звикли. Вони теж бояться втратити авторитет і мати некомпетентний вигляд в очах дитини, допомогаючи з навчанням.
Крім того, багато батьків не могли надавати дітям психологічну підтримку. У когось унаслідок ковіду, фінансових проблем, невизначеності перспектив, нестачі руху і свіжого повітря, довготривалої надмірної скупченості людей у квартирах розвинулася депресія.
У вчителів усе те саме, але додайте збільшення навантаження від підготовки до уроків онлайн, екстремальне навчання цифрових компетентностей, комунікацію із сім’ями учнів у режимі 24/7.
Очевидно, що соціологи у всьому світі фіксують масову втому, відразу до дистанційного навчання як такого й бажання якнайшвидше повернутися до звичної класно-урочної системи в школі.
Але експерти стверджують, що це тимчасовий стан. І в перспективі максимум 5 років нас очікує масове повернення в цифровий формат навчання. Адже не можна ототожнювати карантинне навчання і справжнє дистанційне навчання, яке має купу переваг. Зокрема, можливість навчатись у своєму темпі, обирати рівень складності і спосіб сприйняття, гнучкий розклад. Підлітки можуть поспати зайву годину, що критично важливим для їхнього розвитку.
Насправді не все так погано. Мій син на дистанційному навчанні зміг більше часу приділити улюбленим предметам, покращив результати й перейшов у потужний природничо-математичний ліцей. Нещодавно їхня шкільна команда виборола третє місце із сорока команд у столичних математичних змаганнях. Звісно, треба подякувати школi й педагогам, які змогли організувати якісне дистанційне навчання та допомогли дитині досягнути успіхів.
І таких хороших прикладів роботи шкіл в умовах пандемії більшає. Їх варто вивчати й поширювати. До речі, Смарт освіта спеціально вивчала успішний досвід організації дистанційного навчання, аби допомогти учителям і батькам налагодити навчання в умовах карантину.
На nus.org.ua є багато рекомендацій, прикладів, інструментив і найкращих практик щодо дистанційного навчання. Раджу всім їх прочитати і скористатись. Адже навряд ми надовго затримаємся в офлайні. Як би ми до нього не звикли й не сумували за ним.
ДИСТАНЦІЙКА – НАДОВГО. ТРЕНДИ
– Ще один страх батьків і освітян, що дистанційне навчання надовго й що локдауни кардинально змінили систему освіти, що вона ніколи не повернеться до звичного формату. Як зміняться освітні системи через виклики пандемії?
Дистанційне навчання – це не геть нове. Це лише одна з форм навчання, яка дає змогу будувати гнучку індивідуальну освітню траєкторію. Вона зародилася ще у 80-х роках в Америці та спочатку була рішенням для людей з інвалідністю. Ще раніше в Австралії, де велика територія й дуже далеко їхати до школи, використовували радіо для дистанційної освіти. Тобто формати, з якими ми під час пандемії стикнулися, були й раніше. Просто не були такими масовими.
Ковід вніс корективи. Я б навіть порівняла це з потужним землетрусом, який сколихнув освітні системи у всьому світі, показав усі слабкі місця. Змусив багато експериментувати й досліджувати. Хоча не ковід є головною причиною зміни освітнього ландшафту. Пандемія стала, швидше, каталізатором змін.
Усе більше світ стає цифровим, і це відбувається швидко. Тоффлер описав, як технології впливають на соціальний лад життя, і ввів поняття футурошоку. Тобто коли під впливом технологій відбувається забагато змін за надто короткий час, люди не встигають адаптуватись і впадають у шок. А одна з основних функцій освіти – допомагати людям адаптуватися до реального життя.
До 2025 року 50% усіх працівників потребуватимуть перекваліфікації через зростання впровадження технологій. Тому, якщо ми говоримо про успішну перебудову освітніх систем, то замало обговорювати лише технології навчання. Важливо зрозуміти, чого треба навчати. Які знання, навички і вміння роблять людину успішною в цифровому суспільстві. І взагалі, як життя в цифровому світі вплине на психіку людини, на її цінності, етику, тіло, поведінку.
Про це багато сперечаються науковці й політики. Ми точно не знаємо, у якому світі житимуть наші діти завтра. Тому зараз зарано говорити про успішну перебудову освітніх систем. Можемо лише окресли загальні тренди.
Однозначно можна сказати, що класно-урочна система в тому вигляді, у якому ми її знаємо, піде в минуле. Вона була ефективною для індустріальної епохи. Стандартизація та уніфікація перетворили систему освіти на конвеєр для виготовлення людей за певним шаблоном. Це була крута система, коли потрібно було навчити людей відтворювати інструкції без помилок і відповідати стандартам.
Зараз ми спостерігаємо запит на розвиток особистості. Усе більше роботадавці очікують від людей не просто твердих, професійних знань і вмінь, а певних рис характеру, поведінки і способу мислення.
– Якщо подивитися на ринок освітніх технологій, то які тренди можна виділити?
-
Цифровізація, гейміфікація та розвиток імерсійного навчання (за допомогою віртуальної та доповненої реальностей).
-
Штучний інтелект стає затребуваним для персоналізації навчання, побудови індивідуальних траєкторій, зворотного зв’язку і фіксації результатів (цифрове портфоліо замість класного журналу й іспитів).
-
Автоматизація рутинних процесів, таких як перевірка тестів, дає змогу вивільнити час і творчий потенціал учителя.
-
Мікронавчання – коли освітній контент роздрібнюється на маленькі самостійні одиниці. Це можуть бути навчальні відео по 3–5 хвилин або розвиток однієї мікронавички.
-
m-Learning – мобільне навчання.
-
Різні інтеграційні платформи й технології професійної комунікації та кооперації педагогів і закладів.
-
Ще один важливий тренд – edutainment, освіта в розважальному форматі.
-
Рішення для розвитку м’яких навичок і когнітивних процесів. Практики навчання протягом життя все більш поєднуються з практиками управління талантами і стають усе більш людиноцентричними. Або ж дитиноцентричними, як ми писали в Концепції НУШ. Стрімко формуються запит і пропозиції на соціально-емоційне навчання. У 2021 році спостерігаємо попит на онлайн-курси за такими напрямами як майндфулнес, життєстійкість, керування тривогою, стресостійкість, медитація, усвідомленість. Звіт Deloitte (THE 2021 Global Human Capital Trends) також фокусує увагу на тренді благополуччя: критично важливо допомагати працівникам протистояти стресу, зберігати спокій, справлятися з тривогою, підвищувати усвідомленість.
За оцінками Transparency Market Research, світовий ринок розвитку soft skills у 2016 році був на рівні 11 мільярдів доларів і, за прогнозами експертів, у найближчі 5–10 років зросте щонайменше втричі.
-
Зростає ринок LMS-систем, які пропонують рішення для організації дистанційного навчання як дітей, так і вчителів. З’являються на освітньому ринку праці нові професії – методист онлайн-курсів, директор онлайн-школи чи пакувальник онлайн-контенту.
-
Асинхронне навчання програє більш інноваційним навчальним практикам. Затребувані практики й рішення для взаємного або кроснавчання P2P-Learning, а також більш популярними стає проєктно-орієнтоване навчання.
Загалом світовий ринок онлайн-освіти, за оцінками Global Market Insights, до 2023 року сягне понад 280 млрд доларів. Це співмірно з коштами, що зараз обертаються в Голлівуді чи на ринку онлайн-ігор.
Тобто в перспективі 5–10 років ми ще не перейдемо повністю в цифру. Але цифрові рішення й технології стануть обов’язковою частиною навчання. Якісь компоненти винесуть в онлайн, якісь залишать в офлайні. Це називається змішаним навчанням (blended learning).
ЗАКОРДОННІ ПРИКЛАДИ
– Чи є добрі приклади змін на рівні системи, за якими можна було б хоча б підглядати? Що в цих змінах? Що роблять ці системи?
Найбільше змін і інновацій спостерігаємо в позашкіллі (курси й гуртки) та в приватних школах. Вони більш гнучкі, мобільні та швидко реагують на запит користувачів. Державна шкільна система – надто консервативна й зарегульована.
Найбільше в цифрові рішення для шкільної освіти за час пандемії проінвестували Китай і США.
– Що там відбувається? Як вони перебудовують свої освітні системи, враховуючи виклики пандемії й того, що ми вже не будемо жити у світі, який був 2–2,5 роки тому?
Вони роблять в онлайні те саме, що і в офлайні: виховують і навчають дітей на цінностях і принципах, на яких живе суспільство, просто використовують для цього цифрові рішення.
Китай – дуже технологічно розвинена країна з високим рівнем проникнення інтернету. Кожен школяр обов’язково має свій цифровий профіль. Держава жорстко регламентує й контролює поведінку дітей в інтернеті. Вони мають право грати в комп’ютерні ігри не більше 3-х годин на вихідних (по годині в п’ятницю, суботу й неділю). Решту часу в онлайні вони навчаються на шкільних платформах.
Це жорстке предметне навчання. Навички відпрацьовуються до автоматизму на діджитал-тренажерах. Ми один із таких тестували із сином. Проходиш довгий тест із математики. Вирішив 72 завдання правильно, а потім раз помилився – система обнулила результат і не пускає на наступний рівень, поки наново не пройдеш тест без жодної помилки.
Штучний інтелект збирає купу персональної інформації не тільки про академічну успішність дитини, а і про те, наскільки уважним, сфокусованим і залученим вона була під час уроку. Тобто ще більше контролю і зворотного зв’язку, ніж може забезпечити вчитель під час звичайного уроку. І найімовірніше це стане новою нормою для масового навчання. Навіщо тестувати дитину на іспитах, якщо її цифровий слід розкаже більше, ніж вона сама про себе знає?
– Аж страшно. Великий брат.
Так. Уже на кінець навчання в школі за цим профілем можна чітко спрогнозувати, ким дитина може працювати, наскільки вона старанна, наполеглива, стресостійка, розумна, які має знання, навички та вміння й на якому рівні. Тобто вони вже відтестували ці платформи й зараз ці рішення починають поширюватися в шкільній системі.
– Така кардинальна цифровізація – це ефект пандемії? Чи ці напрацювання були ще до неї?
Звісно, ці стартапи були й раніше, просто під час пандемії вони стали масово затребуваними і змогли капіталізуватися та доопрацювати свої рішення. Наприклад, стартап YUANFUDAO – платформа з онлайн-уроками з основних шкільних предметів у 2020 році отримала 1 мільярд доларів інвестицій.
– А що в Америці?
Там інший тренд. Штучний інтелект допомагає максимально підлаштуватися під освітні потреби й особливості дитини, будувати індивідуальну траєкторію розвитку. Є багато дистанційних шкіл, які фінансує держава. Навіть до пандемії таке було.
Дитина приходить у школу, її тестують і складають індивідуальний план навчання, який одразу прошивають у шкільну LMS-систему. Шкільна платформа містить у собі надмірне навчально-розвивальне середовище, а саме – купу відео, текстів, тестів, 3D-анімацій, віртуальних лабораторій тощо різного рівня складності.
Також у системі є державний стандарт і всі завдання в базі прив’язані до результатів опанування стандартом. Є органайзер, де навчальний план дитини структурований у завдання, дедлайни й розклад онлайн-уроків у календарі.
Нема такого, щоби діти навчалися повністю без супроводу вчителів. Два-три рази на день відбуваються групові заняття (не більше 20-ти хвилин кожне). На них обговорюють і коригують із дітьми матеріал, який вони вивчали самостійно (перевернутий клас). Також можна спілкуватися з учителями індивідуально.
Штучний інтелект збирає зворотний зв’язок про успіхи дитини, автоматично коригує рівень складності й відображає результати навчання в щоденнику – цифровому портфоліо. Учитель бачить, які завдання й теми спричиняють труднощі, та може призначити додаткові індивідуальні заняття або відкоригувати план навчання.
– А що в цей час роблять батьки? Які в них відповідальність і роль у навчанні?
Школа вимагає, аби поруч із дитиною вдома постійно був відповідальний дорослий. Так званий learning coach, який допомагає в комунікації зі школою, виконанні лабораторних робіт, слідкує за дедлайнами й організовує навчання та відпочинок. А також допомагає в соціалізації через відвідування дитиною спортивних секцій, офлайн-гуртків тощо.
Це цілісна екосистема, де чітко розподілені ролі, відповідальність і партнерство у формуванні особистості дитини. У цій системі, на відміну від класно-урочної, усі процеси максимально підлаштовані під особливості дитини, її таланти, зацікавлення і здібності.
Отримуйте актуальні новини освіти
Крім того, американський ринок EdTech пропонує сценарій розвитку сегмента К-12: великі корпорації створюють системні рішення для управління освітою, хороший приклад – Google Classroom. А навколо цього рішення розвиваються інші спеціалізовані стартапи: платформи для створення власних курсів і навчальних програм, IT-рішення для групової роботи й підняття мотивації та залученості в навчання (колективні ігри, квести), інтерактивні дошки на кшталт Miro, Padlet, бібліотеки інтерактивного контенту.
Є цікаві рішення у сфері VR і доповненої реальності. Одягнувши окуляри, можна подорожувати всередині тіла людини, у космосі або взяти участь у гладіаторських боях. Якщо раніше VR-окуляри були важкими й дорогими, то зараз технології дають змогу масово впроваджувати їх в освіту.
