Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото
Українська мова завжди відзначалася багатством влучних висловів. Навіть коли виникала потреба когось покритикувати або висміяти, наші предки обходилися без вульгарностей.
Архаїчні українські “образи”, які нині звучать майже кумедно, пропонує у своїй добірці Рамі Аль Шаєр.
Як карали українців століття тому?
Ми схильні вважати, що в минулому люди сваналися так само, як і зараз – грубо та різко. Насправді ж, українська мова мала в своєму арсеналі десятки колоритних слів, якими можна було висловити своє невдоволення, осуд чи насмішку, не вдаючись до нецензурної лексики. Чимало з них сьогодні сприймаються як кумедні, хоча ще сто років тому були цілком буденними.
Добірку слів, збережених українськими словниками, пропонує музикант і популяризатор мови Рамі аль Шаєр. Тож розгляньмо, що вони означають.
-
“Гепа” – синонім до “сідниці” або “дупа”, тобто частина тіла, на яку сідають. Цим словом традиційно вказували напрямок, що передувало відомому російському вислову про корабель.
-
“Лайдак” – ледащо, нероба, гультіпака, особа, яка уникає будь-якої роботи та живе безцільно. Це слово й досі можна почути, хоча й значно рідше, ніж раніше: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.
-
“Вайло” – незграбна, повільна, незграбна людина. Так могли охарактеризувати того, хто все робить невміло або постійно щось перевертає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!” Олесь Гончар.
-
“Гаспид” – дуже давнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Спочатку “гаспидом” називали отруйну змію, а згодом – чорта або демона. Пізніше цей образ було перенесено і почали ним характеризувати злу, підступну або нестерпну людину: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):
Цікаво! Слово “аспид” існує й досі як науковий термін. Ним позначають велику родину отруйних змій, що населяють тропічні та субтропічні регіони всіх континентів (крім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Ці слова слугували лайкою: дивіться відео
Кілька інших колоритних слів запропонували глядачі у коментарях:
“Мантелепа” – нетямуща, недолуга, повільна або надто розважлива людина. Це слово часто мало жартівливий відтінок.
“Фарфуцель” – зневажливе прізвисько для нікчемної, легковажної або непорядної особи. Сьогодні це слово майже не використовується, хоча досі трапляється у словниках.
“Потороча” – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає відразу або поводиться недостойно: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.
Усі ці вислови є частиною мовної спадщини українців. Одні походять з народної розмовної мови, інші – з давніх вірувань та демонології, але кожен з них передає емоцію значно яскравіше, ніж просте “дурень” чи “ледар”.
Тож, якщо ви прагнете урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці старовинні українські слова. А про лайливі фрази та лихослів’я, що використовувалися раніше і можуть бути знайдені в літературі, ми писали раніше: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.
Вони не лише колоритні, а й нагадують про те, наскільки багатою та образною була й залишається українська мова.