Ці слова – давня лайка / Мagnific. Ілюстративне фото
Українська мова завжди була багата на образні вислови. Навіть коли виникала потреба когось засудити чи висміяти, наші предки уникали грубих слів.
Давні українські “образи”, які сьогодні можуть звучати дещо кумедно, представлені у добірці Рамі Аль Шаєра.
Як висловлювали невдоволення українці сто років тому?
Ми схильні вважати, що раніше люди лаялися подібно до сучасних норм – різко та невиховано. Насправді, українська мова містила десятки виразних слів, якими можна було передати незадоволення, осуд чи глузування, не вживаючи брутальності. Чимало з них сьогодні сприймаються як кумедні, хоча ще століття тому були цілком звичайними.
Збірку таких слів, що збереглися в українських словниках, пропонує музикант і популяризатор мови Рамі аль Шаєр. Давайте розглянемо їх значення.
-
“Гепа” – синонім до “сідниці” або “дупа”, тобто частина тіла, на яку сідають. Це слово традиційно використовувалося для вказівки напрямку, передуючи відомій фразі про російський корабель.
-
“Лайдак” – ледар, нероба, волоцюга; людина, яка уникає будь-якої роботи і живе без діла. Це слово й досі можна почути, хоча значно рідше, ніж раніше: “Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако!” Олександр Ковінька.
-
“Вайло” – незграбна, повільна, незграбна людина. Так могли назвати того, хто виконує все незграбно або постійно щось перевертає: “Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить!” Олесь Гончар.
-
“Гаспид” – дуже давнє слово, що увійшло до української мови через церковнослов’янську традицію. Спочатку “гаспидом” називали отруйну змію, а згодом – чорта або демона. Пізніше цей образ перенесли на позначення злої, підступної або нестерпної людини: “Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!” Тарас Шевченко, “Сон” (“У всякого своя доля”):
Цікаво! Слово “аспид” існує й досі як біологічний термін. Воно позначає велику родину отруйних змій, що населяють тропічні та субтропічні регіони всіх континентів (крім Європи): аспид кораловий, гадюка аспідова.
Ці слова були лайкою: дивіться відео
Кілька інших колоритних слів запропонували глядачі у коментарях:
“Мантелепа” – нетямуща, недолуга, незграбна або надто повільна в думках людина. Це слово часто мало жартівливий відтінок.
“Фарфуцель” – зневажлива назва нікчемної, легковажної або нечесної людини. Сьогодні це слово майже не використовується, хоча й досі трапляється у словниках.
“Потороча” – слово з народної демонології. Спочатку так називали нечисту силу, дрібних духів або страховисько, а згодом – людину, яка викликає відразу або поводиться негідним чином: “Брожу, тиняюсь, мов потороча…” Павло Грабовський.
Усі ці слова є частиною мовної спадщини українців. Деякі походять з народної розмовної мови, інші – з давніх вірувань та демонології, але кожне з них передає емоцію значно яскравіше, ніж звичайне “дурень” чи “ледар”.
Тож, якщо виникне бажання урізноманітнити своє мовлення, зверніть увагу на ці давні українські слова. А про лайливі вислови та лихослів’я, які використовувалися раніше і можна знайти в літературі, ми писали раніше: “Бодай тебе чорти вхопили!” чи “Ах ти свиняче рило!”.
Вони не лише колоритні, а й нагадують про те, наскільки багатою та виразною була і залишається українська мова.