Чи може “біль” мати жіночий рід? / Magnific. Ілюстративне фото
Певна українська лексика трансформується не лише за значенням, а й… за родом. Це не помилка, а давня мовна особливість. Один із найцікавіших прикладів – слово “біль”.
Коли слово “біль” може зустрічатися в жіночому роді, розповідаємо з посиланням на роз’яснення мовознавиці та репетиторки з мови Оксани Миколаївни.
Коли “біль” – чоловічого роду, а коли – жіночого?
Українська мова нерідко дивує навіть тих, хто вважає, що добре її знає.
Здавалося б, зі словом “біль” усе зрозуміло: він буває сильним, гострим чи нестерпним. Однак виявляється, існує ще й “біль”, яка не має жодного відношення до страждання.
Саме на цю особливість звернула увагу мовознавиця Оксана Миколаївна.
У сучасній українській мові слово “біль” у значенні фізичного або емоційного страждання, і всі старшокласники знають, що це слово – чоловічого роду.
-
сильний біль;
-
гострий біль;
-
відчувати біль.
У словниках ви знайдете й інше значення цього слова, менш відоме:
-
яскраво-білий відтінок, білизна.
-
біла фарба, білила, якими раніше фарбували стіни, печі або полотно;
-
білі нитки, біла пряжа.
Раніше “біллю” називали не тільки білу фарбу, а й порошкоподібну субстанцію для вибілювання. Сьогодні це значення майже вийшло з ужитку, поступившись словами “білила” та “фарба”.
Коли “біль” жіночого роду: дивіться відео
Саме ці значення зафіксовані в академічному “Словнику української мови”, хоча сьогодні вони належать до застарілої лексики, але їх можна зустріти у літературних творах:
- На рушники та на хустки білять біль дівчата (Пантелеймон Куліш);
- Вона [Лукія] була як біль біла, очі мов у божевільної (Борис Грінченко).
У цьому випадку слово має жіночий рід: стіни пофарбували біллю чи до фарби додали біль.
Яке походження слова “біль”?
Обидва слова мають спільне праслов’янське коріння, але розвивалися по-різному.
“Біль” у значенні страждання походить від давнього слов’янського слова, пов’язаного з дієсловом “боліти”.
Натомість “біль” – як “білила” – споріднена зі словами “білий”, “білити”, “білило”. Це зовсім інше за походженням слово, хоча сьогодні вони звучать однаково.
Цікаво! Українська мова не обмежується лише кольорами веселки. Є й такі назви кольорів, які ми сьогодні вживаємо вкрай рідко – блаватний, багряний, пурпуровий, цинамоновий та інші.
Такі слова називають омонімами – вони однаково звучать, але мають різне походження та різні значення.
Мова змінюється, але старі значення слів не зникають безслідно. Вони залишаються у словниках і творах давніх письменників, нагадуючи, наскільки багатою й несподіваною є українська мова.