Сергій Шкарлет – про атестацію дітей-біженців, здатність українських шкіл до навчання в умовах війни, готовність бомбосховищ і перегляд навчальних програм.
Про це пише Mind.
Уже понад вісім місяців триває війна в Україні, у зв’язку з чим чимало українців зі своїми дітьми тривалий час перебувають за межами батьківщини. Згідно з даними МОН, у вересні 2022 року за кордоном перебувало близько 500 000 дітей шкільного віку. Найбільше школярів з України зареєстровано в Польщі – більш ніж 528 000, Німеччині – майже 290 000 і Чехії – 70 500. В Італії, Румунії, Іспанії та Словаччині – 30 000 – 40 000 українських дітей шкільного віку.
Є і країни, де наших дітей дуже мало: в Ісландії – лише 700 дітей, у Чорногорії – близько 500, у Бельгії та на Мальті – менш ніж 300 школярів. Тамтешній освітній процес викликає численні запитання й доволі гострі нарікання в українських батьків. Зокрема, проблема в тому, що діти змушені паралельно навчатися онлайн в Україні та в школі того регіону, де наразі проживає дитина (при цьому достеменно невідомо, чи можна тимчасово відмовитися від українського навчального процесу і чи потім приймуть таку дитину назад у рідну школу). Також проблема й у мовному бар’єрі, що, звісно, значно впливає на якість отриманих дитиною знань тощо.
Підписатись
Усі ці питання Mind спробував порушити під час спілкування з міністром освіти та науки України Сергієм Шкарлетом. В інтерв’ю ми також з’ясували, наскільки готова й адаптована українська система освіти під наших поверненців. Зокрема – про те, як буде врегульовано перезарахування предметів, чи іноземні сертифікати про освіту вважаються чинними в Україні та будуть підставою для вступу до наших вишів, а також про те, скільки дітей-поверненців готові прийняти школи на Західній Україні й чи достатньо вони забезпечені бомбосховищами.
Про механізми визнання результатів навчання дітей поза межами України
– Наразі за кордоном перебуває декілька мільйонів українців (переважно це жінки з дітьми, зокрема шкільного віку). У багатьох країнах (наприклад, у Франції), діти повинні ходити до місцевих шкіл, гімназій, ліцеїв – інакше батькам загрожують штрафи, депортація тощо. Чи буде ця іноземна освіта зарахована в Україні?
– Ми вже один цикл зарахування пройшли, оскільки весняний семестр 2022 року й загалом навчальний рік 2021-22 завершено. Жодна дитина не була не табельована, не атестована чи залишилася без документів про освіту.
Це стосується дітей, які навчалися не лише в Україні, а й у будь-якій іншій країні світу. Наразі в нас приблизно 370 000 випускників 9 класу, які атестувалися в Україні (зокрема, за кордоном) і 224 000 випускників 11 класу, які отримали офіційний документ про закінчення навчання (незалежно від місця перебування).
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Сьогодні немає жодних законодавчих або якихось інших обмежень стосовно визнання результатів навчання дитини в будь-якій країні світу. Проте має бути офіційна розшифровка опанованої дитиною освітньої програми (разом із годинами, які дисципліни читалися, яка оцінка знань по кожному з предметів тощо).
Тобто наш заклад має перекласти європейську систему оцінювання на українську 12-бальну. Отже, наголошую: жодних обмежень щодо визнання результатів навчання дитини за кордоном на сьогодні не існує.
– А що робити дітям, які закінчуватимуть наступного року в Європі тамтешні гімназії і ліцеї (їм по 16–17 років, тобто це наш 11 клас)? Чи іноземні сертифікати про освіту зараховуватимуть в Україні?
– Якщо дитина навчається не у випускних класах (не в 9 чи 11) – то це звичайний табель або інформаційна довідка із закладу освіти про прослухану освітню програму. Коли ж це свідоцтво про загальну базову освіту за 9 клас про повну загальну середню освіту за 11 клас, то тут включається звичайна процедура визнання документів про освіту (вона вся прописана й давно працює: документи видаються українськими закладами освіти та можуть бути відповідно до спільного наказу МЗС і МОН направлені для вручення випускникам в українських дипломатичних установах за кордоном).
Тому тут я не бачу жожних перепон чи обмежень. І ми вже передавали через українські посольства й консульства майже 4000 таких документів по 9 та 11 класах українцям, що тимчасово перебувають поза межами території України. Для того щоб атестувати, слід було взяти оцінки, які діти надавали зі школи тієї країни, де вони тимчасово навчалися й передати до наших українських шкіл. А наші школи вже трансформували ці оцінки у свідоцтво.
Про перспективи вступу до українських вишів із закордонними документами про освіту
– А як щодо українського ЗНО? Чи будуть іноземні дипломи підставою для вступу до українських вишів?
– Документ про повну загальну середню освіту (атестат за 11 клас) є підставою для зарахування до закладів профтехосвіти, коледжі, університети. Але, крім того, саме 2022 року випускник мав складати НМТ для вступу до коледжу чи ЗВО. Адже ЗНО, як відомо, у цьому році не було.
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Узагалі, ще до початку війни тисячі українських дітей навчалися за кордоном (з тих чи інших причин), а потім поверталися в Україну та продовжували навчання у вітчизняних школах.
Тому жодних проблем немає: по приїзду кожна дитина буде атестована й зможе долучитися до освітньої програми своєї школи. Ми живемо так уже 31 рік – і жодної дитини не залишено поза освітньою системою. Не важливо: у державі війна чи ні. Україна й будь-яка держава не може жити в умовах, які будуються під одну з типових ситуацій. Є міжнародні договори, є договори про визнання та певні процедури. Дійсно, трагедія в нас перша, але українські діти й до цього їздили навчатися за кордон, потім поверталися і їм зараховувався цей період навчання.
Про проблему різних рівнів освіти
– Чимало батьків і вчителів, які вимушено виїхали до Європи, скаржаться на те, що рівень середньої освіти там гірший, ніж в Україні (і в тих країнах, де це можливо, батьки обирають саме український формат дистанційного навчання). Чи не вбачає МОН у цьому проблему, коли діти повернуться назад і входитимуть зі своїми (слабшими) знаннями в наше освітнє середовище?
– Я б не давав таких категоричних оцінок, оскільки програми різні. До того ж ми пішли під суто європейську систему – 12-річку. Хоча, наприклад, у Німеччині навчання в школах триває 13 років, а в Португалії – взагалі інша система.
Щодо різної якості освіти: я вважаю, що слід, перш за все, вчитися. А втрата якості може бути нівельована лише одним – наполегливістю до навчання. Також зауважу, що в тому, наскільки хоче навчатися сама дитина, велику роль відіграють її батьки: вони повинні контролювати, як дитина засвоює матеріал, перевіряти домашні завдання, займатися додатково з дітьми вдома. Я це на своєму досвіді знаю.
Про перевірку фактичного рівня знань у школярів, що навчалися за кордоном
– Багато батьків переконані, що освіта екстерном чи повністю дистанційно або ж взагалі чужою мовою (яку дитина майже не розуміє) – це, по-суті, нульові знання в школярів. Чи буде якась перевірка рівня знань у вигляді тестів, співбесід тощо, адже дитина може виявитися «слабкою ланкою», тобто не готова до переходу в наступний клас і вивчення складнішої програми?
– Екстернат і дистанційка – це різні речі. Екстернат – це форма навчання, за якої дитина більшість матеріалу опановує самостійно. Його використовує наша Міжнародна українська школа та деякі інші заклади освіти. А дистанційна форма навчання є майже повноформатною, але без виходу на «віч-на-віч» (за допомогою засобів дистанційного інтернет-зв’язку).
Щодо перевірки рівня фактичних знань школярів після навчання в іноземних закладах: у кожній нашій модельній навчальній програмі та методичних рекомендаціях стосовно початку освітнього процесу, завжди є певні години, відведені на перевірку знань учнів з того чи іншого предмета.
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Саме із цього (за класичною педагогічною схемою) починається робота вчителя в перші дні вересня. Навіть на дистанційній Національній електронній платформі «Всеукраїнська школа онлайн» ми передбачили створення окремих індивідуальних кабінетів роботи вчителя й учня, побудови індивідуальної освітньої траєкторії та перевірки залишкових знань. Оскільки ми ще по ковідному періоду бачили, що рівень знань почав дещо знижувався.
Після цього ми переформатували дистанційну освіту – щоб була передбачена можливість формування більш індивідуальної оцінки й побудови власної освітньої траєкторії кожного вчителя й учня.
Про проблеми мовного барʼєру й повсякденні стреси українських школярів за кордоном та шляхи їх розв'язання
– А як щодо учнів, які вимушено навчаються в іноземних закладах нерідною мовою?
– Міністерство не має жодних підстав перевіряти рівень знань, отриманих в тому чи іншому закладі (зокрема, закордонному). Це право мають або роботодавці, що хочуть обрати для себе висококваліфікованого фахівця, або викладачі з певних предметів на своїх заняттях – коли дитина прийде у вересні в школу.
Як наслідок, школи можуть рекомендувати, скільки додаткових годин така дитина потребує з того чи іншого предмета або додаткових домашніх завдань (для підтягування рівня школяра). Але саджати таких дітей на клас нижче не будуть – такого не передбачено. Проте в засновника закладу чи педагогічної ради школи є право протестувати дітей, які навчалися не в Україні, перш ніж переводити їх у наступний клас. Та це точкові випадки.
Взагалі будь-яка оцінка рівня знань – це суб’єктивізм. МОН завжди дорікали (поки наші діти під час російської агресії не виїхали за кордон), що українська освіта дуже погана й низькоякісна. Сьогодні батьки кардинально змінили свою думку, і я пишаюся, що рівень знань середньостатистичної української дитини за кордоном вище, аніж у їхніх іноземних колег-школярів (навіть без знання мови).
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
За моїм проханням і результатами зустрічей із міністрами освіти європейських країн, а також держав G7 і G20, у кожній школі (тієї чи іншої країни, де знайшли тимчасовий прихисток наші переселенці) запроваджено по 3–5 годин на тиждень вивчення мови країни перебування або ж сформовано суботні школи.
Такі схеми працюють у Франції, Німеччині, Польщі, Португалії. До речі, у Португалії є обов’язковим відвідування місцевих шкіл для наших переселенців (незалежно від того, вчиться дитина дистанційно в Україні чи ні). Окрім вивчення португальської мови, там викладають українську мову, історію України, історію української культури – аби наші діти не забували про свою державу.
Також у нас є додатковий механізм – 16 освітніх хабів за кордоном, де працюють українські вчителі, що тимчасово перебувають на польській території. Ці хаби ми відкрили завдяки співпраці з міністром освіти Польщі Пшемиславом Чарнеком.
– Якщо сім’я прагне повернутися додому, але в її рідному місті тривають бойові дії, яка ситуація в інших регіонах для внутрішньо переміщених дітей?
– Ми спроможні в тилових аудиторіях, тилових областях забезпечити кожну українську дитину і роботою з антибулінгового законодавства, і психологічно підтримати. Тому, пнаголошую: повертайтеся додому.
На територіях тилових областей (Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької тощо) ми можемо забезпечити влиття кожної української дитини у звичне для неї середовище. Причому підтримка від держави йде на гідному рівні і в більшості випадків вона краща, ніж для наших вимушено переселених у інших країнах світу.
Держава має програму «Прихисток» і цілу низку інших урядових програм (зокрема, з підтримки підприємництва і бізнесових ініціатив, із соціальної підтримки громадян). Ми – не гірша держава. На сьогодні в умовах війни Україна показала, що вона гідно піклується про своїх громадян. Звісно, у 5-зірковому готелі нікого не поселятимуть, але для переселенців наразі є вельми достойні умови.
– А скільки дітей зі Східної України виїхало і скільки дітей готові прийняти школи на Західній? У програмі «Прихисток», яку ви згадуєте, лише близько 20 000 ліжко-місць…
– Нині 164 412 учнів із числа ВПО отримують освітні послуги в закладах освіти, що функціонують. Навіть якщо кількість учнів збільшуватиметься, усі діти будуть охоплені навчанням. Школи приймуть абсолютно усіх дітей шкільного віку.
– Ще уточнення стосовно бомбосховищ: скільки їх було збудовано та чи всі школи ними забезпечені?
– На сьогодні проведено огляд понад 25 000 (95%) об’єктів закладів освіти. За його результатами, до освітнього процесу в очній формі навчання за показниками забезпеченості учасників освітнього процесу укриттями готові 16 419 закладів освіти (більше 62,2%).
Щодо шкіл, то нині укриття є у майже 70% шкіл.
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Також у проєкті Державного бюджету України на 2023 рік на облаштування безпечних умов у закладах загальної середньої освіти передбачено 1,5 млрд грн, які будуть спрямовані саме на укриття.
Повернутися не можна залишитися
– Як відомо, усі закордонні шкільні програми для переселенців мають за мету інтеграцію дітей у суспільство. Як держава та міністерство працюють із проблемою потенційної втрати школярів, студентів, майбутніх кадрів?
– Ми робимо все, зокрема на рівні міжурядової та міністерської взаємодії з іншими країнами, щоб повернути наших громадян додому. І прикладом тому є повернення понад 200 000 дітей шкільного віку (на початку березня цього року Україну залишило 690 000 школярів).
Станом на 5 вересня, згідно з офіційними статистичними даними, за кордоном залишається ще 492 000 дітей шкільного віку. Ба більше, щотижнево ми фіксуємо повернення в Україну 5000–7000 дітей. Що робити тим, хто ще вагається? Взяти приклад з інших і повернутися.
Про українські класи за кордоном
– А чи є у нас досвід, коли в європейських країнах утворювалися українські класи, де навчання відбувається за українською системою освіти?
– Такі класи є у майже всіх країнах ЄС. Причому це не одна школа, а декілька. Більше всього їх на території Польщі, потім – у країнах Балтії. Зараз до цього списку долучилася ще Чехія.
Це звичайні класи, у які набирають суто українських дітей (якщо є така змога). Діє забезпечений підвіз дітей з інших шкіл, бо не у всіх громадах є, наприклад, мінімум 25 наших дітей для створення повноцінного класу. Якщо ж немає змоги сформувати саме українські класи (бо, наприклад, із трьох учнів не можна зробити клас), то дуже поширені додаткові заняття з українськими дітьми за нашою навчальною програмою.
До освітнього процесу залучаються українські викладачі, що тимчасово проживають у тій чи іншій країні, плюс волонтери, які працюють в українських освітніх хабах (де застосовується наша державна навчальна програма).
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Отже, наразі найбільша складність – це війна. Об’єктивно, при статусі тимчасового переселенця ніхто не житиме як мільярдер і не матиме величезних доходів. Звісно, умови проживання для переселенців будуть більш-менш пристойні, але це не шикарні вілли й особняки. І в них не буде зарплати, як у Білла Гейтса чи захмарних соцвиплат.
Жодна країна не візьме на себе такий фінансовий тягар. Існують певні стандарти прихистку переселенців, які або слід усвідомити й жити за законами країни перебування, або повертатися в Україну.
– Хто бюджетує організацію українських класів за кордоном?
– Вони організовуються за кошти бюджетів урядів тих країн, де перебувають наші біженці. Сьогодні це спонсорська дотаційна допомога Україні. Міністерство освіти не має закордонних видатків.
– Вчителям, які викладають в українських класах за кордоном, зарплату виплачує МОН?
– Міністерство платить вчителям зарплату незалежно від того, у якій країні вони працюють дистанційно чи офлайн в українських школах. Але, якщо рішенням школи або засновника є вимога повернутися до очної форми навчання, а викладач перебуває за кордоном – зарплата виплачуватися йому не буде.
– Чи відомі МОН факти, коли в деяких школах Польщі в українських класах наших дітей навчають російською мовою?
– Мені такі факти не відомі. Можливо, це якісь приватні школи.
– У деяких країнах шкільна освіта для українців має обов’язковий характер. Чи можливо на державному рівні попросити / переконати переглянути ці умови для наших переселенців – так діти зможуть сконцентруватися на українському дистанційному навчанні?
– У мене є інший рецепт: повертайтеся додому. Я не розумію, про що МОН повинно вести перемовини з міністрами освіти чи владою інших країн. Наприклад, недавно я мав розмову з міністром освіти Португалії: він досить чітко й безапеляційно дав зрозуміти, що в їх країні будь-яка дитина (неважливо, це переселенці чи мігранти) мусить ходити в місцеву школу. Ба більше, вона повинна проходити й позашкільне навчання ( займатися в спеціалізованих гуртках). Тобто Португалія піклується про всіх дітей, що опинилися на її території – неважливо, це українські, сирійські чи афганські діти.
Освітня політика в тієї самої Португалії чи інших країн світу – своя, і ми не маємо прав / законних підстав втручатися в тамтешню освітню сферу. Це та сама ситуація, коли б, наприклад, сусід прийшов до вас додому і почав керувати вашим внутрішнім родинним побутом.
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
Я вважаю, що це правильно, коли кожна дитина залучається до місцевого шкільного процесу в країні проживання. Бо кожна країна хоче, щоб на її території не було наркоманів, щоб усі діти були під наглядом і не вешталися вулицями, поки їхні батьки десь працюють. Це нормальна ситуація.
А у тій самій Франції, піклувальники й муніципалітет будуть щоденно ходити та перевіряти, де перебуває дитина. І якщо її три дні не було в школі, обов’язково прийдуть додому з перевіркою. Якщо дитина не атестована в місцевій школі чи не долучена взагалі до освітнього процесу – можуть вжити певних заходів відповідно до законодавства. І це нормальна освітня політика іншої країни.
Автор: Тетяна Омельченко/Mind
Фото: Олександр Задніпряний/Mind
