Однією з головних проблем сучасності є булінг, що виражається в агресивній поведінці однієї людини чи групи людей, яка періодично повторюється. При цьому одна сторона виступає в ролі агресора, а інша – жертви. Булінг виражається в цькуванні, фізичному та психологічному терорі, спрямованого на залякування та підпорядкування іншої особи власним бажанням.
Найчастіше булінг спостерігається в шкільному середовищі, коли прояви агресії, насильництва, ворожих дій формують несприятливу загальну атмосферу як у класі, та і у школі. Психотерапевтка, викладачка кафедри фізичної та реабілітаційної медицини і спортивної медицини Національного медичного університету охорони здоров’я ім. П. Л. Шупика Жанна Пархоменко на порталі «НУШ» розповіла яв можна протидіяти булінгу, перетворюючи дитячу агресії на творення, а конфлікти – на команду.
Психологиня зазначає, що в молодшій школі за мікроклімат у класі та емоційний стан його учнів відповідає дорослий – вчитель. Він формує фізично-емоційну безпеку для кожної дитини.
Отримуйте актуальні новини освіти
Шкільна спільнота має функціонувати за певними правилами, які формуються дорослими та доносять до дітей у вигляді роз’яснення та наведення прикладів.
В процесі навчання діти, особливо молодші школярі, потребують регулярних перерв та активного відпочинку. Цей час не можна використовувати в якості покарання, оскільки зниження рухового режиму призведе до підвищення внутрішнього напруження, яка вирветься ззовні у вигляді агресії чи фізичного насильства.
Для створення сприятливого емоційного середовища важливо об’єднувати дітей спільним інтересами. Вчитель може запропонувати разом підготувати навчальний проект, святковий концерт, дослідження, що обов’язково зацікавить дітей та відверне їхню увагу від дескрутивної поведінки.
Задає емоційний настрій в колективі його лідер. В початкових класах ним виступає вчитель. Діти слідкують за його відношенням до кожного з членів колективу та реагують відповідно до ставлення свого наставника.
“Був у моїй практиці хлопчик, на якого весь час жалілися вчителі, а діти, відповідно, почали формувати до нього ставлення як до цапа-відбувайла. Хоча насправді дитина була досить талановита, непогано вчилася. Й от потрапило до мене відео з уроку, на якому діти читали вірші напам’ять. У той момент, коли вийшов відповідати цей хлопчик, вчителька занурилася у свій телефон, перестала слухати. Клас моментально відреагував – почалися розмови, сміх, забавки. І в цьому виявилася причина: вчителька підсвідомо транслювала класу внутрішню неповагу саме до цієї дитини”, – розповідає Жанна Пархоменко.
Також в колективі може бути так званий біологічний лідер, якого діти підсвідомо обирають та згуртовуються навколо нього. Вчитель має співпрацювати з такою дитиною, оскільки він має вплив на інших дітей.
Будь-який конфлікт завжди розглядається з двох сторін: жертви та агресора. Однак існує третя сторона – рятувальник. Утворюється так званий трикутник Карпмана. Його слід розривати ще на початку конфліктної ситуації, оскільки вона буде рухатися по колу.
«Коли вчитель, адміністрація та батьки починають активно вирішувати конфлікт у дитячому колективі, примушуючи булера відчувати себе винним, застосовувати покарання та колективний осуд, вони автоматично самі стають агресорами, перетворюючи дитину на жертву. І цей процес може тривати нескінченно колом: вчитель покарав, втрутилися батьки, підхопила адміністрація й так далі. Це коло треба розривати ще на першому етапі”, – пояснює психологиня.
Жанна Пархоменко зауважує, що конфлікт та шлях його вирішення – спосіб показати дитині її цінність, навчити конструктивного діалогу на гуманістичних засадах спілкування, з повагою до потреб обох сторін. Для дорослих це привід звернути увагу на дитину: що з нею відбувається, чого насправді вона потребує і яка їй необхідна допомога.
Психологиня зауважує, що найкращим способом вирішення конфлікту є його профілактика. Педагоги та адміністрація шкіл має вивчати основи лідерства, шляхи протидії булінгу, згуртовувати батьків та дітей навколо спільних завдань.
Головним завданням вчителя експерт називає не вміння викладати власний предмет, а навчати дітей власним прикладом людяної взаємодії, залучати в колективні взаємини з дітьми і спрямовувати їх там, де в них ще не вистачає досвіду.
