Марію Примаченко називають однією із найсамобутніших українських мисткинь. Вона малювала, вишивала, захоплювалася керамікою. Створювала казкові світи у стилі наївного мистецтва, або примітивізму, в основі якого лежали українські казки, легенди та міти.
Видатна майстриня майже все життя прожила в селі. А її картини підкорювали Париж, Варшаву, Софію, Монреаль, Прагу і навіть Пекін. Нею захоплювалися Пікассо і Шагал. В гості до мисткині навідувались українські поети Павло Тичина, Микола Бажан, режисер Сергій Параджанов. Згодом ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва. А 2009 рік, за рішенням ЮНЕСКО, було визнано роком народної художниці України.
Марія народилась в селі Болотня на Київщині. Найчастіше дату народження майстрині вказують 12 січня. Хоча в деяких джерелах пишуть 1 або 2 січня. Батько дівчини був теслею, а мати – найкращою майстринею з вишивки на селі.
У дитинстві Марія перехворіла на поліомієліт й ця хвороба давала знати про себе все життя – художниця пересувалась на милицях. Через хворобу дівчинка не могла повноцінно працювати в полі, виконувати хатню роботу. Але мала час на дивовижні фантазії, черпаючи образи в українському довкіллі.
Серйозно малювати дівчина почала в 17-річному віці. Синюватою глиною вона розмалювала власний будинок. Та так гарно, що незабаром Марія отримала перше замовлення. За розмальовку будинку сусідів Марії заплатили поросям. Згодом, саме це порося допомогло всій її родині вижити в голодні часи.
Далі Примаченко серйозно захопилась вишивкою. У 20-30-х роках дівчина відвідувала школу для народних майстрів. Там її помітила відома ткаля й вишивальниця Тетяна Флору. Вона й спонукала Марію розвивати свій талант. З її легкої руки молода дівчина потрапила до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва.
Творчість Марії Примаченко – дивовижне, таємниче, і до кінця незбагнене явище. Центром його були фантастичні птахи, квіти, звірі та сюжети із життя селян. Уява Примаченко створювала химерні, загадкові і чарівні образи, сповнені яскравими кольорами.
У дитинстві це були здебільшого квіти та чудернацькі птахи. На початку тридцятих у її роботах з’явилися звірі. Вони були не тільки добрі. Часто навіть не лагідні й злі. Тут й помаранчево-рожевий тигр й дивна істота із зеленим чепчиком зі змією замість язика. “Звірі, які прийдуть і з’їдять нас”, – говорила Марія. Її мистецтво ніби привідкривало двері в середньовічний бестіарій. Звірі в роботах Примаченко зникали і з’являлись, рівнобіжно ходові історії.
Талановита мисткиня створювала не лише самобутні картини. Вона вишивала рушники, створювала чудові керамічні глечики й тарелі, шила одяг. Найчастіше це були оригінальні весільні сукні.
Однак, найбільше Марія любила малювати. Картини художниці побували на виставках у Канаді, Японії, Китаї, Польщі, Чехії, Болгарії, Фінлядії та США. А коли у 1937 році картини художниці виставлялися в Парижі, Пабло Пікассо навіть припустив, що якби Марія Примаченко проживала у Франції, то могла б стати значно відомішою, аніж він сам.
Як би там було, невідомо. Але, що точно відомо, роботи унікальної майстрині – дорогоцінний скарб, який цінують у всьому світі. Недарма її малюнками японці навіть ілюструють свої букварі.
Останні роки Примаченко була прикута до ліжка. Сиділа, накриваючи хворі ноги ковдрою, і спостерігала за життям, яке відбувалось в хаті.
Барвистий світ Марії Примаченко досі неабияк бентежить і полонить уяву численних митців. Привертає до себе увагу дослідників, художників та мистецтвознавців.
Автор: Світлана Щербак
