Основні тези
- Тарас Шевченко, відомий український поет, був романтиком, новатором і бунтарем, його вірші відображають багатогранність творчості та особистості, далекої від стереотипів, нав’язаних у школі.
- Шевченко, крім літературної спадщини, відзначався своїми особистими переживаннями та стосунками, такими як перше кохання з Оксаною Коваленко, дружба з Варварою Рєпніною та особисті трагедії, що знайшли відображення в його творах.
- Його поезія, зокрема “Кавказ”, “Гайдамаки” та інші, стала відгуком на особисті та історичні події, відзначаючись глибиною емоцій, сатирою на владу та закликом до національно-визвольної боротьби. Детальніше про поезію Шевченка – у матеріалі.
Тарас Шевченко – багатогранна особистість / “На урок”
Гумор, емоції, самоіронія, бунтарство – справжній Тарас Шевченко був дуже далеким від строгого образу, який нам змальовували у шкільних класах. І немає кращого способу дізнатися більше про уславленого Кобзаря, аніж зануритися в його поезію, якою промовляв не лише його розум, а й серце.
Вірші Тараса Шевченка – це яскрава та багатогранна творчість, охопити яку через кліше та стереотипи, які помилково (хоч і не завжди навмисне) навʼязали у школі, просто не вдасться. Вони стали голосом епохи, що став своєрідним дороговказом для наступних поколінь українців. Однак найвідоміші вірші Кобзаря не відображають всю його особистість, в якій окрім бунтаря варто розгледіти закоханого романтика, самокритика і непересічну особистість.
24 Канал пропонує зануритися в Шевченкові вірші та дізнатися більше про поета, який зумів не просто увійти в історію, а й надихнути українську націю на боротьбу за незалежність.
Перший – і одразу унікальний
Перший вірш Тараса Шевченка – поетична балада “Причинна”. Очевидно, що до цього художник, якого ще тоді не викупили з кріпацтва (вірш написаний у 1837 році), робив й інші “проби пера”, але саме цьому твору судилося першому вийти на публіку. Автор відточив своє творіння до ідеалу, тому не дивно, що дебют видався цілком успішним.
Можливо, назва цього твору не одразу спливає в памʼяті, але її перші рядки ви точно пригадаєте:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
“Причинна” одразу показала глибину таланту Шевченка / Ілюстрація з відкритих джерел
Вже перший вірш Тараса Шевченка дав зрозуміти, що на літературному небосхилі засяє нова зірка. Унікальне поєднання фольклорних мотивів, глибокого психологізму та соціальних мотивів вибивалося з усталених поетичних рамок того часу. Також поету вдалося дуже тонко передати внутрішній стан героїв, у найкращих традиціях європейського романтизму.
Тож коли наступного разу ви будете дискутувати про поезію Шевченка або обдумуватимете його творчість, то памʼятайте, що саме новаторство та унікальність завжди залишалися лейтмотивом його творчості.
Перше кохання довжиною в життя
Коли заходить мова про найкращі вірші Тараса Григоровича Шевченка, то серед лідерів залишається ще один “шкільний спогад” – “Мені 13 минало”. Лише навряд чи школярами ми розуміли усю глибину тієї короткої драми, яку Шевченко написав за стінами Орської фортеці.
Попри статус родини кріпака, сімʼя Шевченка не жила дуже бідно. У Тараса було щасливе, як для того часу дитинство, і він навіть знаходив час для малювання, а не тонув у морі роботи. Однак одного дня його світ дійсно перевернувся: батьків не стало. І саме в цей час в житті Тараса зʼявився перший ангел – Оксана Коваленко.
Перше кохання Кобзаря / Ілюстрація з відкритих джерел
Саме вона була тією героїнею, яка подарувала розраду, коли його серце було сповнене журби та смутку.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала …..
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… Лани, гаї, сади!
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Навіть після років заслання та боротьби у серці Шевченка залишився цей світлий романтичний спогад, який досі сповнював серце гіркотою докорів на долю. Якби його життя склалося інакше, Шевченко залишився б жити в селі, обробляв поле та одружився з Оксаною. Однак йому судилося увійти в історію, пройшовши через надважкі випробування життя.
Сама княжна мріяла про одруження з Шевченком
В житті Шевченка був період, коли йому вдалося пожити в Україні та подорожувати рідним краєм. Слава про поета була не єдиною причиною, чому він був бажаним гостем у будинках вельмож. Молодий чоловік був ерудованим, веселим, товариським і красивим. Тоді Тарас Шевченко радше скидався на рок-зірку, аніж на суворого батька нації. Тож не дивно, що йому підкорилося чимало жіночих сердець.
Однією з тих, хто не встояв перед шармом молодого художника та поета Тараса Шевченка, була княжна Варвара Рєпніна. Вона покохала Кобзаря з першої зустрічі та сама дивувалася з того, як сильно ревнує, коли він спілкується з іншими жінками.
Варвара Рєпніна щиро кохана Шевченка / Ілюстрація з відкритих джерел
Шевченко був зворушений почуттями Рєпніної та навіть написав для неї поему-сповідь “Безталанний”. В ній він неочікувано відкриває душу, розповідає про самотність, розчарування в людях та відсутність особистого щастя. Тарас не зміг відповісти Варварі взаємністю та публічно називав її сестрою.
До честі княжни, вона не стала мстити, а навпаки – намагалася зробити все, щоб в житті поета все було добре. Її мама допомогла Шевченку здобути посаду вчителя малювання в Київському університеті, а також сприяла у звільненні Тараса від військової служби.
Невзаємне кохання не завадило міцній дружбі, яку княжна пронесла крізь все своє життя. Але ці почуття стали останніми для Варвари, яка залишилася самотньою до кінця свого життя попри вроду та непересічний розум.
Алкоголь та легендарна поема
Поезія Шевченка – це здебільшого рефлексія на життєві події через призму історичних подій та міфологічних сюжетів. Завдяки цьому вона не просто динамічна, а сповнена глибоких переживань, які змушують читача не просто насолоджуватися ритмікою поезії та влучністю слів, а й співпереживати ліричним героям.
Коли йдеться про топвірші Тараса Шевченка, у списку неодмінно є поема “Кавказ”. Її Кобзар присвятив Тарасу Якову де Бальмену, і в цієї дружби є велика передісторія.
Шевченко у колі друзів / Фото з відкритих джерел
Часто можна почути міф, що Тарас Шевченко вживав чимало алкоголю. Підігрівав ці чутки й Пантелеймон Куліш, який не без заздрощів ставився до творчого генія Кобзаря. Однак не можна стверджувати, що Тарас не торкався міцних напоїв: до заслання він був частиною богеми (що саме по собі означає вживання алкогольних напоїв) та навіть входив до товариства “Мочиморди” – компанії хлопців, які “мочили морди в алкоголі”. Саме там він і познайомився з Тарасом Яковом де Бальменом.
“Кавказ” – це рефлексія Шевченка на смерть друга в однойменному регіоні, і згодом цей твір став другим за поширеністю у його творчості. Це черговий доказ того, що найкращий відгук авдиторії отримувала та поезія Шевченка, яка була просякнута глибокими особистими переживаннями.
“Поезія для селян”
Ще один популярний міф, який свого часу розганяла російська пропаганда: Шевченко створював свою поезію для селян. У такий спосіб росіяни намагалися понизити статус історичної постаті Шевченка, яка була дуже небезпечною для російської імперії.
Попри те, що селяни та життя простого народу часто були центральною сюжетною лінією віршів Тараса Шевченка, реальність того часу полягала в тому, що селяни не вміли читати. Лише наприкінці 19 століття, після смерті поета, вони почали дізнаватися про видатного українця. Портрет поета в шапці та кожусі став популярним саме тому, що цей образ був зрозумілий селянам. Той факт, що він жив у Вільно та Петербурзі й був бажаним гостем у знаті, почав відходити на другий план.
Образ Кобзаря росіяни намагалися видати за “сільський” / Фото з відкритих джерел
Головною авдиторією творчості Кобзаря буди дворяни та вихідці з України у Петербурзі, в яких була велика мода на все “малоросійське”. Для них це була найближча екзотика, яку вони могли зрозуміти та оцінити.
Саме синергія запиту на українську творчість та генія Шевченка спровокували шалений успіх першого видання Кобзаря: 1000 примірників розкупили за 2 тижні. Для тих часів це просто неймовірний показник, про який автори того часу могли тільки мріяти.
Романтика боротьби
Літературна постать Шевченка неодмінно асоціюється з національно-визвольною боротьбою. Це й не дивно, адже “Гайдамаки” – це перший український віршований історичний роман. Навіть більше – вперше в європейському романтизмі героями стали не герої-одинаки, а народні месники, “громада в сіряках”. Ми також точно памʼятаємо рядки цієї поеми, які стали легендарними:
Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Не дивно, що вже першу редакцію 1841 року цензура у Петербурзі злякалася історії про повсталий народ та “порізала” поему. Тим паче, що одним з основних джерел для написання “Гайдамаків” стала усна народна творчість, через знищення якої російська імперія намагалася придушити українську національну ідентичність.
Народні месники Шевченка налякали росіян / Ілюстрація з відкритих джерел
Цікаво, що з цією поемою повʼязана ще одна неординарна історія – про масонство Тараса Шевченка. Він був частим гостем у маєтках масонів, зацікавився їхнім світоглядом та прочитав “Історію русів”, яка також дала поштовх до написання поеми “Гайдамаки”. В той час всі були переконані, що цей твір – суцільна правда, хоча йшлося про літературно-політичний твір на історичну тематику. Масони були товаришами Шевченка та скеровували його у творчому пошуку, але стати одним з них він не міг, адже був народжений у рабстві.
Оскільки в епоху романтизму та зацікавленості народною культурою потрібна була людина, навколо якої міг сформуватися культ, впливова частина суспільства після виходу “Гайдамак” вважала такою постаттю саме Шевченка. Пантелеймон Куліш програв цю конкуренцію, чого не зміг пробачити Кобзарю.
Рядки, перед якими відступила смерть
В ніч 25 грудня 1845 року Тарас Шевченко був впевнений, що перебуває за крок до смерті. Тоді 31-річний художник та поет хворів на пневмонію – серйозну хворобу навіть сьогодні, не кажучи про середину 19 століття, коли можливості медицини були далеко не такими вже й широкими. Кобзар лежав в будинку переяславського лікаря та свого друга Андрія Осиповича Козачковського, борючись зі страшною недугою.
Зібравши всі сили, поет вирішив залишити послання для нащадків, яке б стало одою його життю, любові до рідної землі та бажанню бачити Україну вільною та незалежною. Так народилися рядки, які згодом облетіли весь світ та були перекладені на майже 1500 мов:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…
Навіть у Смерті Шевченко благав про можливість залишитися в Україні назавжди / Ілюстрація з відкритих джерел
На щастя, Шевченку під наглядом друга вдалося побороти хворобу та одужати. Неначе сама Смерть, прочитавши ці рядки, вирішила відступити та дати Тарасу Григоровичу подарувати світу ще більше яскравої творчості.
Спочатку вірш не мав назви, а вперше світ його побачив у 1959 році під назвою “Думка”, хоча раніше сам Кобзар охрестив його “Завіщянєм” у рукописному збірнику свого друга Івана Лазаревського. Вже після смерті поета львівський журнал “Мета” опублікував його повний текст саме під цією назвою, і з того часу вона не мінялася.
Згодом понад 60 композиторів всього світу створили свої музичні інтерпретації “Заповіту”, захоплюючись його ритмікою та мотивами гімну.
Сатира, якої не пробачили
Визвольні поеми Кобзаря спочатку сприймалися російським двором як бунт юнака, однак згодом сила слова Кобзаря посіяла у вельмож такий страх, що його вирішили запроторити у заслання. Якщо участь у Кирило-Мефодіївському братстві впливові друзі Шевченка могли ще якогось “замʼяти”, то вірш Тараса Шевченка “Сон”, в якому він і різкій сатиричній формі “пройшовся” по російському імператорі Миколі І, імператриці, чиновницькому апарату та церковній верхівці, була вироком:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Імператор Микола I відправив Шевченка у заслання / Ілюстрація Суспільного
Прямо перегукується з реаліями сьогодення, чи не так? Це ще одне підтвердження генія Шевченка: його рядки ніколи не втрачають актуальності.
Імператор Микола I особисто вигадав покарання для “бунтівника”, адже для нього “Сон” був особистою образою. Саме при його дворі відбувся аукціон для збору 2500 карбованців на викуп Шевченка з кріпацтва – просто шаленої суми на той час. Тому цар видав розпорядження, яке стало для Кобзаря справжньою каторгою:
Відправити в солдати в Оренбурзький окремий корпус. Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати.
Заборона творчості справді стала найболючішим ударом для Тараса, який разом із жахливими умовами та проблемами зі здоровʼям вкоротив йому віку.
Буддистський спокій та шедевр без назви
Опинившись у засланні із забороною творити, Шевченко не збирався здаватися та приймати правила гри. Йому доводилося вигадувати найрізноманітніші хитрощі, аби в його руках опинилися заповітні олівець та папір.
Саме по дорозі в Оренбург він створив шедевр, який усі памʼятають змалечку:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дaє.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Ідилічна Україна Шевченка / Ілюстрація з відкритих джерел
Цей вірш не отримав авторської назви, але це не головне. Куди більше вражає контраст вірша з реальністю: спокій та умиротворення проти неволі по обидва боки терезів. Життя Шевченка було зруйноване, а його відповідь – це гармонія простоти форми та глибини змісту, 16 рядків, які вмістили мініатюрну картину ідилічного українського життя.
Така буддистська відповідь десятилітнє поневіряння говорить про силу духу поета куди більше, аніж заклики до боротьби та національно-визвольного протистояння з супостатами.
Материнська любов завжди була поруч
Тарас Шевченко рано осиротів, що визначило його життєву долю. Однак крізь все життя він проніс любов до батьків, а особливо – до матері. Її образом просякнута значна частина його творчого доробку,
Саме вона стала уособленням української матері, яка викохує своїх дітей та ладна на все, щоб дати їм найкращу дорогу у життя:
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…
Тепер їй любо, любо жити.
Вона серед ночі встає,
І стереже добро своє,
І дожидає того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. – Це моє!
Святий образ матері завжди був одним з головних елементів творчості Шевченка / Ілюстрація з відкритих джерел
У цій святості образу матері Шевченко знаходив розраду в часи найважчих випробувань. В його житті було багато жінок, однак із жодною йому не вдалося побудувати тривалі стосунки та створити сімʼю. Тому саме спогади про материнську любов були для нього постійною опорою, хоч і були оповиті смутком та болем втрати, які не зміг вилікувати навіть час.
Перший фемініст літератури Східної Європи
Українські жінки та їх важка доля були одним з головних лейтмотивів поезії Тараса Шевченка. Змалечку він бачив важку долю матері, сестер та жінок односельчан. Історія про покинуту російським солдатом Катерину, яка увійшла в історію вже з перших рядків
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами…
… була заснована на реальних подіях. Історію бідної дівчини Тарасу в дитинстві розповіла тітка, тому поема просякнута такими глибокими емоційними переживаннями. Втім, згодом поет вирішив показати не лише фатальну долю самотніх жінок, а і їх стоїчність та жертовність – у “Наймичці” Ганна здійснює материнський подвиг заради сина, і лише перед смертю розкриває синові правду.
Шевченка завжди турбувала важка доля українських жінок / Ілюстрація з відкритих джерел
За життя Шевченко активно відстоював права жінок та через свою поезію закликав до помсти усім, хто наважувався топтати їхню честь та гідність. Для нього українська жінка – це не просто образ берегині, а уособлення самої України та її майбутнього.
Він також одним з перших виніс на пʼєдестал жіночий героїзм, антагоніста ролі жертви: Оксана підпалила палати свого кривдника, Марина вбиває ножем пана, який понівечив її молодість, а відьма “горить гнівом” до пана-розпусника.
Для Шевченка українська жінка була святинею, на якій повинна була постати нова, вільна Україна. І цієї творчої лінії він дотримувався упродовж всього свого життя.
Стиль, який випередив час
Дослідники називають Тараса Шевченка “режисером”. І не тільки тому, що сюжети його поезії глибокі та динамічні. Річ у тому, що Кобзар інтуїтивно володів так званим кінематографічним баченням, яке значно випереджало час, в якому він жив.
Послідовність сцен працюють як монтаж, фокус на деталях – це операторська робота, а психологічну глибину героїв передасть далеко не кожен актор. А коли потрібно щось обіграти головний акцент, Шевченко наче робить “наїзд камери” для крупного плану:
Прийшла вечеря. Мати сина
Ввечері нагодувала,
Укрила, поцілувала…
І ніби приспала.
Мати, син, обійми, емоція – усе передається через деталі, а не масштаб. Про драматургію та візуальність образів творів говорити зайве, адже саме вони стали його творчою візитівкою. Хтозна, можливо, якби Шевченко жив трішки пізніше, то в Олександра Довженка зʼявився б конкурент?
Самоіронія, яку не бачать за Проком
Навколо Тараса Шевченка створили образ стражденного українського пророка, через який не завжди пробиваються справжні риси його багатогранної особистості. Насправді ж поет мав напрочуд унікальну здатність посміятися з себе, свого становища та навіть статусу “співця народу”, про що свідчить автобіографічна поема “Сліпий”.
Самоіронія – ознака стоїцизму Кобзаря / Автопортрет Шевченка
Один з найкращих прикладів екзистенційної іронії прихований в рядках “Минають дні, минають ночі…”
Скучно, нудно…
А кому не скучно?
Чиє серце не болить,
Як згадать?..
Запитання “А кому не скучно” – наче репліка актора, який звертається до публіки в театрі. Ця іронія над власною тугою та саможалем широко розкриває внутрішню силу Кобзаря, який навіть у найскладніші часи зберігав стійкість духу та силу волі через гумор, хоч і трагічний.
Культурний код у кожному вірші
Природа у творчості Тараса Шевченка – це не просто емоційний фон, як її зазвичай використовують поети. Для нього дерева, квіти та трави стали можливістю залишити у рядках символи історичної памʼяті, які підкреслюють емоційну виразність та є носіями архаїчної народної мудрості поколінь.
У віршах Шевченка природа буквально “живе”, реагує на події, втілює людські почуття або ж символізує долю народу.
Тополя – дівоча самотність та очікування
…Похилилася тополя,
Вітрець її гне…
Як розповідає фольклорна традиція, яка стала основою творчості Кобзаря, тополя – це дівчина, яка перетворилася на дерево від горя, найчастіше від нещасливого кохання. Дерево постає живим памʼятником втрати: тополя ніби вкорінилася у землю, але душею тягнеться угору, як українська жінка, що страждає, але не здається.
- Калина – символ України та краси, але також і крові
Калина – один із центральних символів України. Її асоціюють із з жіночою красою, материнством, кров’ю, жертвою, безсмертям. Часто вона росла на могилі, як символ памʼяті про померлих:
…На могилі калина
Зеленіє…
Її червоні ягоди також мають дуальний зміст: намистинки жіночої краси або краплини крові. Саме тому у творчості Шевченка калина постає живою ниткою між життям та смертю.
- Рута – дівоча краса або зрада
Рута-переступень – це реальна рослина, яка в народній культурі має магічне, сакральне значення. Її збирали уночі, щоб підсилити любовні чари або захиститися від зради:
У неділю уночі
Понад Дніпром гуляла,
Свою долю шукала,
Руту-переступу рвала…
- Терен – біль, втрата, мстивість
Колючий терен відомий у фольклорі ще з біблійних оповідань. З давніх-давен символізував муки, біль та рани. Шевченко продовжив традицію, перетворивши його на символ обагреної кровʼю землі:
А на терені, мов жар,
Кров людська пролита…
Разом з тим у терені захований образ спротиву та народної памʼяті, адже зламати колючу рослину вкрай важко, а той, хто спробує це зробити, отримає болючі рани.
- Барвінок – символ безсмертя
У часи Шевченка барвінок вплітали у вінки нареченим, а також клали на могили. Його асоціювали з вічним життям та любовʼю, але Кобзар надав йому ще одного значення – звʼязку між поколіннями.
Не дивно, що такий світлий та сильний символ зʼявився у рядках вірша “Садок вишневий коло хати” – картини ідилічного українського щастя, якого в житті поета було так мало.
Бунтар і лірик, художник і режисер слова, романтик і сатирик – у Шевченкові, як у справжньому митці, уживається чимало протилежностей. Він умів говорити про найскладніше просто, а про найболючіше – з ніжністю. Саме тому неможливо пізнати його особистість через портрети у підручниках та складні наукові доповіді – Кобзаря можна зрозуміти тільки серцем, занурившись у його яскраву та багатогранну поезію.
Кобзар вів діалог з майбутнім та тими, хто шукає свою правду, волю та коріння. Тож читання його поезії – це не тільки естетичне задоволення та культурне збагачення, а й шанс краще зрозуміти себе та почути серцем голос поколінь.
