Основні тези
- Найменування місяців в українській мові сформувались у давньоруську епоху та остаточно утвердилися у XIX – XX століттях, усунувши латинські варіанти.
- Словесні позначення місяців віддзеркалюють природні явища та господарську діяльність, зберігаючи мовну та культурну спадщину.
Яке походження назв українських місяців? / Freepik. Ілюстративне фото
Словесні найменування місяців українською мовою зберегли свою давню історію та народні уявлення. Хоча, при вивченні їх іноземними громадянами, ці назви можуть видаватися непростими.
Про витоки назв місяців, повідомляє 24 Канал, посилаючись на “Вікіпедію”.
Коли усталилися назви українських місяців?
Український календар – це віддзеркалення буття наших пращурів, оскільки воно тісно переплітається з природними подіями та господарською діяльністю.
Українські найменування місяців виникли ще в давньоруські часи, але остаточно затвердилися в літературній формі у XIX – XX століттях, коли вони стали офіційними в українській мові, витіснивши латинські форми, розповсюджені в інших слов’янських мовах, зокрема в російській.
В епоху Середньовіччя та Нового часу ми можемо спостерігати одночасне вживання народних найменувань і церковно-латинських (наприклад, “январь”, “февраль”). Латинські та церковнослов’янські назви були офіційними, проте народні активно використовувалися в побуті.
В епоху Національного Відродження столітті українські літератори й мовознавці (зокрема Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш) навмисно вживали народні назви місяців у літературі, закріплюючи їх як розпізнавальний знак мовної самобутності.
У період українізації 1920-х років українські назви місяців були офіційно зафіксовані в календарях, шкільних посібниках і словниках. З того часу вони стали літературною нормою.
Виникнення назв українських місяців?
У сучасному календарі зафіксовано 12 найменувань місяців, котрі застосовуються в офіційних документах. Їхні назви відсилають до характерного моменту того сезону й місяця, як у діяльності, так і в природних явищах. Окрім цього, дедалі частіше мовознавці розповідають і про інші, давніші назви, як про згадку про багату мовну та культурну спадщину.
Нижче ми наведемо найменування (варіанти інших назв і походження слова):
- Січень (тріскун, сніговик, льодовик, просинець) – від слова січа, розчищення лісового масиву.
- Лютий (крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник) – від лютої, суворої погоди.
- Березень (березоль, березозорь, сочень, соковик, протальник, “з гір потоки”, заграйярочки, капельник) – від берези, у якої розпочинається рух соку.
- Квітень (цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець) – час розквіту.
- Травень (травник, пісенник, місяць-громовик) – пишна трава.
- Червень (кресник, червець, ізок, гнилець) – від червців, комах, із яких виготовляли фарбу.
- Липень (липець, сінокіс, косень, грозовик) – липи квітнуть.
- Серпень (копень, гедзень, хлібочол, жнивець, спасівець) – від серпа та пори жнив у цьому місяці.
- Вересень (сівень, вереснець, ревун, “бабине літо”) – від вересу, котрий квітне.
- Жовтень (падзерник, костричник, весільник, зазимник) – жовтіє листя.
- Листопад (падолистом, напівзимником, “братчин”) – опадає листя.
- Грудень (хмурень, мочавець, солоноворот) – від “груда” – змерзлі шматки землі.
12 місяців українською / Українська Грамота
Ці назви – ліричний календар, який відображає плин природи та буття українців. Отже, аби вивчити назви місяців, їх найкраще поєднати з природними образами, народними звичаями й асоціаціями.
Українські назви є складовою мовної самобутності, тому слід їх знати, розуміти походження та пишатися тим, що ми зберегли своє, а не перейняли чужий календар.
