У нашої влади стає все глибшою впевненість у тім, що «…суспільство не сприйме вступний поріг до університетів «здав/не здав» на пристойному рівні складності».
Особливо у тім переконана формальна інтелектуальна еліта держави – університетська спільнота, а слідом і чи не всі наші урядові інституції, бо ж працюють там її прямі вихідці.
Процес перетворення радянської середньої школи у ще більш неоковирну модель (початкова школа з 1-го по 11-й клас) був настільки спідручним для владної політики популістських загравань з населенням 40-мільйонної України, що у нас схоже починається наступний її етап – створення у країні уніфікованої освітньо-навчальної структури – «Дитсадок – університет» з гарантованим переведенням до наступного нового навчального року/циклу навчання всіх, хто не буде проти того.
Щоб вже зовсім не гратися у різнорівневі заклади освіти, конкурсні процедури, захист дипломів чи дисертацій, а заодно й звільнити націю від такого психологічно некомфортного суспільного явища як конкуренція.
А що? Проривна мега-ідея світового значення: йдемо до загальної обов'язкової вищої освіти громадян, бо всі діти від народження є талановитими, а у нас "…вчитель – це не професія, а боже покликання, від якого вже потім виростають всі професії".
Отримуйте актуальні новини освіти
Підготовча робота за тридцять років існування нової України зроблена – чи не 80% громадян, що народилися у незалежній Україні вже мають документ про вищу освіту. Залишилося всього нічого – якісь 20%.
Володимир Бєлий
