Наразі в суспільстві активно обговорюється питання доцільності встановлення системи відеоспостереження у закладах освіти. Український освітній діяч, ексдиректор УЦОЯО Ігор Лікарчук поділився власною думкою щодо даного питання.
Далі – пряма мова.
Кілька роздумів навколо проблеми обладнання шкіл відеокамерами…
На початку розповім один епізод із моєї давньої учительської практики… Дуже багато років тому, коли мене молодого і амбітного із «червоним» дипломом направили до віддаленої сільської школи, я вважав, що вже готовий показати «вищий пілотаж» у вчителюванні. Й дістався мені 9-й клас, в якому була переважна більшість хлопців, із яких троє – «другорічники». Якщо хтось не знає, то так називали тих, кого за небажання вчитися і дику поведінку залишили на повторний рік навчання у класі, з якого їх мали перевести до наступного. Зрозуміло, що цим хлопцям, котрі до 9 класу в селі змалечку спробували багато чого, включаючи алкоголь і перше «кохання», абсолютно бридкими і незрозумілими були мої маніакальні бажання навчити їх розумінню сутності т.з. буржуазних революцій, монархій, якихось війн на далеких континентах і т.д. і т.п. А я, молодий і амбітний, чи не щоуроку викликав їх «до дошки», ставив «двійки», примушував вчити якісь дати, читати малозрозумілі тексти документів у підручниках… А вони ту історію вперто вчити не хотіли. Я вимагав, щоб до школи прийшли батьки (які вже давно не могли дати ладу своїм дітиськам), писав «доповідні», щоб їх за «погане» навчання заслуховували на педраді, читав їм «нотації; акликав, умовляв, лаявся і т.д. і т.п. Й тоді вони вирішили помститися. На одному уроці один із моїх «героїв», поки йшов до дошки віповідати, встиг зняти із себе весь одяг і з’явився перед всіма абсолютно голим. Картинку уявили? Здоровенний парубок, голий із указкою в руках біля дошки, на якій висіла історична карта… У класі, де за партами, в очікуванні розвитку подій, сидить іще 18 «козаків». Дівчат того дня повезли на медогляд в районну поліклініку.
Здогадуюся, що задумом цього спектаклю було вивести мене із рівноваги та примусити відмовитися від учителювання в цьому класі. Не вийшло. Урок я провів, так як і було заплановано, той учень отримав чергову двійку і запис в щоденнику, а я переживав лише за одне: щоб у ті хвилини не відкрилися двері до класної кімнати і не зайшов директор чи завуч, з якимось черговим оголошенням… Про цю історію не дізнався ні директор, ні класний керівник. Мабуть, враженнями обмінювалися учні, тому що я відчув до себе зовсім інше відношення в інших класних колективах, але вона не стала предметом обговорення на педраді чи іще десь. Більше того, стосунки з моїми візаві після того поступово почали вирівнюватися, напруженість зникати. Наприкінці навчального року я поставив, очікувані ними «трійки», хоч таки ту історичну науку вони й не засвоїли… Щоправда після «голого» уроку старанно робили вигляд, що почали ту науку вчити….
Підписатись
Згадав цю історію й думаю, а якби в класі у той момент була відеокамера? Від кого б і від чого вона захистила мене, як вчителя? Чи вирішився б цей конфлікт так благополучно, як він вирішився? І чи залишився б я працювати в школі та освіті після оприлюднення подібного?
Для чого я це все написав? Та для того, щоб наголосити: освітній процес – це НЕ визначені якимись протоколами черговість дій, дотримання яких є обов’язковим для вирішення проблеми чи встановлення істини. Скажімо, як у медицині протокол лікування. Освітній процес – це педагогічна майстерність; це педагогічне «чуття» і професійні знання; це рух, у багатьох випадках, навмання; це здатність приймати рішення, котрі у той чи інший момент цього процесу, можуть бути єдино вірними, але після, коли їх розбирати та аналізувати, вже можуть кваліфікуватися, як помилкові, не професійні, не потрібні і т.д. і т.п. Лише учитель й ніхто інший має право в кожній конкретній ситуації, яких щодня на уроках може виникати безліч, приймати рішення. Звичайно, якщо він здатний це робити, має для цього необхідні знання, досвід та підгоготовку. А якщо він їх не має, то для чого його допускати до педагогічної діяльності? Чи наявність відеокамери та фіксації освітнього процесу допоможе врятувати освіту від педагогічних бездарів? Не допоможуть. Лише поглиблять до безкраю ту яму, котру для нашого вчительства почали рити давно: яму недовіри. Яму недовіри до хороших вчителів, справжніх вчителів… І це є першим великим мінусом ідеї запровадження відеофіксації.
Другим її великим мінусом є те, що вона не вирішить проблему «поганих» учнів. Мова йде про тих, які не хочуть навчатися, грубо порушують елементарні правила поведінки, займаються булінгом, у т.ч. й відносно учителів і т.д. і т.п. Так, вони, можливо, зовнішньо й змінять модель своєї поведінки, але чи надовго? Та і в кожному приміщенні можна знайти чимало «сліпих» зон, куди камера не дістане. Урешті, тимчасово вивести камеру з ладу – це взагалі не проблема для сучасного учня. Але тут, на мою думку, проблема не в стільки в «поганих» учнях, як у тому, що в нашій освіті створене живильне середовище для того, щоб такі учнів були і множилися.
Примус до навчання, обовязкове здобуття освіти до 17 років – це анахронізм. Радянський анахронізм. Можна примусити здобути початкову освіту. Але як можна примусити здобути освіту майже дорослу людину? Ви ніколи не думали над тим, який відсоток учнів старших класів елементарно не хочуть вчитися, а до школи (ліцею чи гімназії) ходять тому, що так треба. Безкоштовне навчання має лишитися правом для кожного, але не обовязком. Не хочеш вчитися, ігноруєш вимоги спільноти закладу освіти – йди гуляти, працювати або шукай інший заклад. Якби таке правило працювало, то «поганих» учнів не було б. І не було гіпотетичних конфліктів, у яких з допомогою відеофіксаціі, сподівається встановлювати істину. Ха… спробуйте. Зникли б батькі, котрі вважають, що школа щось їм повинна… А вони – нікому і нічого. Їм лише всі мають дякувати, що дитину народили та утримують її. Тепер ми дійшли того краю, коли начебто гарні наміри (навчити безоплатно всіх) стали проблемою. Бо навчатися всі НЕ ХОЧУТЬ. Навчатися можуть і повинні лише ті, кому освіта і знання потрібні для життя, а не тому, що «так треба». Тому не вірю, що відеофіксація освітнього процесу цю проблему «поганих учнів» вирішить.
Іще один, на мою думку, третій мінус ідеї відеофіксації ховається у відповіді на запитання: «А про вчителя, як особистість, хтось подумав»? Чи кожного дня упродовж 7-8 уроків кожен учитель захоче грати роль обєкта для відеозйомки? Невже кожен учитель кожен день знаходиться у відмінному фізичному стані, в одязі від провідних домів моди, у свіжій зачісці чи із макіяжем? Але навіть, якщо не вести мову про його зовнішній вигляд чи одяг, який може бути також предметом обговорення після перегляду (невідомо ким) тих відеозаписів, то є іще цілий ряд інших чинників, котрі можуть і впливають на психоемоційний стан вчителя. Так, наш вчитель, навіть маючи серйозні особисті проблеми, включаючи стан здоровя, йтиме на урок навіть ледве тягнучи ноги… Бо так вихований. Але чи означає це те, що він хоче, щоб його таким бачили не лише учні? Які, в багатьох випадках вчителя і зрозуміють. Але от чи зрозуміють його ті, хто відеозаписи з уроків переглядатимуть..? Сумніваюся в цьому. Для багатьох радянський лозунг: «Вчителю, перед уроком залиш поганий настрій у вчительській» – живе і до сьогодні. Хіба ж учитель – людина? У нього все завжди має бути лише ОК…
І, нарешті, про четвертий мінус. Хтось зробив серйозні розрахунки вартості цього задуму? Крім вартості камер, серверів, кабелів, іншого обладнання чи подумали вартість обслуговування цієї техніки та додткові ставки в штатних розписах закладів для цього (?), про приміщення для серверних, про охорону… Чи у освіті вже всі інші бюджетні проблеми вирішені? І лишилася лише одна – відеофіксація освітнього процесу. Проблема настільки великої державної ваги, що її збирається обговорювати Верховна Рада.
P.S.Але, незважаючи на те, що я написав вище, голосую за розбудову відеофіксації в закладах освіти: у коридорах, актових залах, підвалах, укриттях, у різних закутках. Із великою кількістю кнопок тривожного виклику. Із постійними постами поліції в закладах. Із фінансовою можливістю закладам утримувати охорону приміщень від доступу сторонніх. Але я не бачу необхідності у відеофіксації поведінки вчителя під час уроку чи того, що і як він сказав. Бо тоді наших дітей навчатиме Google або штучний інтелект…
