Діти рідко кажуть прямо, що їх непокоїть. Вони можуть дутися через погану оцінку, грубити після сварки з другом або мовчати тижнями, приховуючи першу закоханість.
Але за кожним таким вчинком стоїть невисловлене прохання про допомогу, підтримку чи просто розуміння.
Уявіть ситуацію: підліток приходить зі школи, грюкає дверима і кричить: «Я ненавиджу цю вчительку!».
Стандартна реакція — обсмикнути за тон або почати читати лекцію про повагу до старших. Але що якщо за цим сплеском емоцій ховається страх провалу?
Можливо, вчитель публічно висміяв його помилку, і тепер дитина боїться виглядати безглуздо у класі.
Замість критики спробуйте сказати: «Схоже, ти дуже засмучений. Хочеш розповісти, що сталося?». Такий підхід не виправдовує грубості, але дає зрозуміти: ви на його боці.
Інша часта ситуація – дитина раптом відмовляється займатися тим, що раніше любив. Наприклад, кидає спортивну секцію.
Батьки часто наполягають: «Ти маєш продовжувати! Ми стільки вклали!». Але за відмовою може стояти не ліньки, а страх розчарувати вас, якщо щось не вийде.
Або тиск тренера, про який він соромиться говорити. Запитайте: «Тобі стало нецікаво чи щось інше? Я не сердитимуся, чесно».
Іноді достатньо дати зрозуміти, що його вибір поважають, аби почути правду.
Найважливіше, про що мовчать діти: вони хочуть, щоби їх любили не за досягнення, а просто так.
Коли ви хвалите лише за п'ятірки чи перемоги, вони вчаться ховати невдачі.
Спробуйте хоча б раз на день говорити щось на кшталт: «Я радий, що ти маю», без прив'язки до успіхів. Це зніме вантаж очікувань та зміцнить ваш зв'язок.
Читайте також
- Знайдено спосіб заспокоїти немовля за 5 секунд: справжній порятунок для батьків
- Чому діти припинили вас слухати? Секрети, про які мовчать сучасні батьки
