Соборність українських земель спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу.
Свято День Соборності було офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання 22 січня 1919 року УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави.
Це свято має глибоке історичне коріння.
В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії.
Необхідність її оборони надихало козацькі полки Богдана Хмельницького.
Відновлення української держави в сім’ї вільних слов'янських народів стало політичною метою «Кирило-Мефодіївського братства».
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину соборну Українську державу.
У тексті Акту Злуки утверджувалось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
У радянські роки про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося, однак у пам'яті народу вона залишалася живою. У 1990 році на честь Акту Злуки Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва, який став однією з перших масштабних антирадянських українських акцій.
Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.
Світлана Щербак
