Основні тези
- 27 жовтня українці брали участь у 26-му Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності.
- У соціальних мережах з’явилися дотепні пародії на текст “Треба жити!” різними місцевими говірками та діалектами української мови.
Пародійні тексти Радіодиктанту “підірвали” мережу / Фото: Національна академія Державної прикордонної служби України
27 жовтня українці брали участь у написанні 26-го Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Велика кількість поціновувачів мови з усього світу приєдналися до акції.
Автором тексту Радіодиктанту національної єдності 2025 стала письменниця Євгенія Кузнєцова. Твір мав назву “Треба жити!”, повідомляє 24 Канал.
Які саме пародії з’явилися на “Треба жити!”?
Декламувала твір акторка Наталія Сумська. Не минулося і без суперечностей. Деякі українці висловили думку, що текст декламували не зовсім якісно. Знайшлися й ті, хто критикував і сам текст.
Після публікації правильного варіанту тексту диктанту в соцмережах деякі користувачі похизувалися своїми гумористичними версіями. Зокрема, запропонували варіанти “Треба жити!” різними говірками й діалектами української мови. І навіть – суржиком.
Авторка тексту Євгенія Кузнєцова поділилася цими інтерпретаціями на своїй сторінці у фейсбуці.
-
Закарпатський діалект (автор Віктор Стинич)
Треба жити!
Жити треба конче: ходити по гриби, гуляти гарно по вулиці, варити горілку і гріти боки на плиті…
Треба жити! Не трохи, не маленько, не позавчора! Завжди! Зараз!
Треба чухати кота за живіт, ходити по чорниці, передавати ковбасу хлопцям на війну, прибирати хату і робити бринзу, тим, хто поруч.
Треба вдягнути на себе гарний одяг, і жертвувати гроші на Мукачівські дрони MyDrons, а й ще — загрібати листя і спостерігати в канаві гусей, бо дитина сказала, що завтра треба на урок.
Треба любити свою хату, навіть якщо вона не дуже й охайна і далеко в чужому краї — і чуєш її лише уві сні. Треба здавати кров, і, можливо, хтось зрозуміє, що то таке «пітятко», «сарачатко» або «струк».
Треба цілуватися, це обов’язково. І все розповісти, що думаєш. Немає часу чекати. Життя тікає від нас, як вітер на горі. Лише те, що не можна втратити, залишиться з нами — пам’ятай, люби і радій.
Ще треба ридати, коли є можливість. За все, що не мало з нами статися. За те, що ми знаємо, хто найкращий Мадяр і чуємо «братську» брехню ще до початку розмови. Їм хочеться, аби ми жили в метушні-печалі, а наші діти розмовляли «по-руськи». А ми будемо жити гарно, і через те, не звертаючи увагу на історію, бо так має бути для нас і наших «пітяток».
-
Теребовлянська говірка, Тернопільщина (автор Володимир Гевко)
Треба жити!
Жити треба гарно: смажити цвітну капусту, чистити черевики, поважати дядька.
Хто жив, той живе! Не злегка, не трішки, не колись. А по-справжньому! Вже зараз!
Треба пасти корову, копати картоплю, бавитися з кошенятами в хліві і замітати двір. Говорити бабусі, що ти її любиш, бо завтра принесуть пенсію. Треба коптити шинку і варити голубці на свято. Треба любити свою хату, бо ти є господар і ґазда! І навіть якщо не всі бачать, що в тебе на подвір’ї — там має бути чисто, як бог велить. Бо ти не дурень якийсь і не бовдур. Треба жертвувати кров і гроші, і можливо з ними в чиєсь серце потраплять слова «брайтрура», «мішіґіне» і «полярис». І «цєпє»! Це те саме, що курчатко, але від курки.
Треба вставати з-за столу і цілувати подругу, якщо тебе обрали старшим боярином і співати многая літа кухарці. Гучно. Немає часу соромитися. Життя тікає, як діти з колгоспного гороху, що побачили собаку. Правдивим є тільки те, що можна помацати руками — новий ксьондзовий фелон на Різдво в церкві, шість мірок пшениці за пай від фермера і 500 євро з тітчиної передачі з Італії.
Часом треба пустити сльозу, коли є змога. За все, що з нами не мало статися. За те, що гудить посеред ночі, поки ті дияволи запускають по нас ракети.
Вони хочуть, аби нас зовсім вразив удар і ми перестали мити вікна перед Великоднем. Але ми будемо жити гарно, шанувати Христа і ходити в неділю до церкви. Ось так.
-
Мовою канцеляриту (автор Андрій Яницький)
Як рекомендовано жити
Рекомендовано організовувати дозвілля та самоосвіту: читання, відвідування культурних заходів, догляд за тваринами тощо. Діяльність щодо викладеного має здійснюватися негайно. Слід підтримувати Збройні сили України та волонтерські ініціативи, у т.ч. шляхом переказу благодійних коштів на засоби РЕБ, генератори й інше необхідне обладнання. За можливості треба брати участь у переміщенні тварин у безпечні місця. Необхідно забезпечити виконання навчальних завдань неповнолітніми здобувачами освіти, підготовку до уроків, збір природних матеріалів.
Побутові потреби та ремонтні роботи виконуються в межах наявних ресурсів і повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Необхідно підтримувати належний стан житла, у т.ч. тимчасового згідно з ДБН. Заохочується донорство крові, розвиток української мови, інтерес до рідкісної та діалектної лексики.
Перевага надається відвертому висловленню позиції та проявам прихильності у взаєминах згідно урядової демографічної стратегії. Пріоритет мають нематеріальні цінності, такі як спогади, радість, любов. Допускається гостра емоційна реакція на події, зокрема сльози. Рекомендовано підвищувати обізнаність щодо термінів і явищ, пов’язаних із війною, розвивати навички інформаційної безпеки.
Слід уникати негативних думок, до яких громадян підштовхує держава-агресор. Незважаючи на ці спроби, рекомендовано жити активно, підтримувати культуру та берегти українську мову.
Дата
Підпис
Погоджено.
-
Говіркою з Кропивниччини (авторка Дар’я Зінченко)
Нада жить!
І жить нада цікаво: справлять посиденьки зі своїми, слухать як потріскує стерня на полі після несподіваної серпневої зливи, научиться колоть свиню на Покрову і крутить огірки на зиму.
Нада жить! І шоб ніхто не сказав, шо живеш ти ні сюди́, ні туди́. І не тоді, коли півень в одне місце клюне — жить нада відразу! Ось прям тут! Вранці, як прокинешся після сну, треба не поспішати, а тихенько вийти у двір та оглянути господарство: перевірить курей, ластів’ят, чи повернувся з гульок Дружок (змерзне ж, зараза така). Сходить на город, пощіпать друге полуничне пришестя, потерти червоні щічки помідорів, дать по дупі патісонам і кабака́м. Не зі зла, а так, шоб віздє був порядок. А далі вже можна йти готувати варенички, які мама приготувала на сніданок.
Пока́мість ти живий, треба любить свою землю. Стараться для неї, прикрашати її. І одного дня квітами у чийомусь серці проростуть «рядни́на», «чара́» та «пі́лочка».
А як тебе поцьомкає яка дівка, то і ти не давай задню. Не мовчи, але тако́ і не теренди́ зайвого. Їйбо́, нема часу! Тримайся за любов, совість і штани, коли біжиш вночі з кукурудзяного поля.
А ше не встидайся, плач. Ти не виписував собі таку жизнь разом з «Порадницею». А воно, бачиш як, прийшло заказним пісьмом. Але як тебе злякає те болотяне страхіття, коли навіть у вогні ракет, шо вибухають, ти бачиш суцвіття дідових мальв? Я ж кажу, ну.
Ці бамбу́ли на краю світу хочуть, шоб у нас був вєчний бедлам. Пу́цьку їм! Поки живі, будем фіга́чити так, шо і чорти в пеклі вивчать українську. На всякий случай. Воно їм лишнім не буде.
-
Суржик, автор не позначений
Нада жить! Ни ото як здрасті, ни чучуть, ни потом. По-людськи! Січас! Треба розмазувать котів, везти собачат з фронту на сидячом поїзді, нада робить рімонт і радувать своїх. Треба куплять блістящі плаття і здєльні купальніки, но ни на всі гроші – нада ще оддавать шось на армію, а ще — ходить у балці коло ставка рицця у бурʼянах.
Нада любить, де живеш — даже якшо це ни навсігда. Треба здавать кров, бо шо тобі, жалко, чи шо? І тоді хтось як і ти полюбе слова: «ходю», «перве», «ловкий»…
Нада цілувацця, коли получаїться і казать усе прямо, а не викаблучувацця. Бо жизнь одна — р-р-раз і нима! Ни вспієш і оком змигнуть, як уже досвідання. Помни хароше, люби й веселись, пока можеш.Не гріх і поплакать. Бо цього усього ни должно було буть! Ми не должни були знать, як реве та желізна падлюка. Рускі хочуть, шоб ми були ото як вони: вєчно гризлись як собаки. Но нє. Ми будем жить ради тих, хто балакатиме по-нашому даже тоді, коли ми уже вмрем.
-
Покутсько-буковинськам група говірок (автор Остап Українець)
Мус жėти!
То мус інтересно жėти: вчитися, на прогулянку ходити, доглядати худобу…
Мус жėти! Ни так-во абияк, ни такої шо дуже мало, а й ни на потім. Тако насправді! Справді, скільки то має людина зробити, аби жėти! Мус почухати кóтів, бо скучили, піти в гори по гриби, цуценят бездомних завезти в район, хату пошпаклювати і ще може рідних та й колег чимсь пригостити. Мус купити собі вбрання з намистом, а й на військо пожертвувати мус, та й за все геть чисто на сезон тра’ подбати, до того ще й перекопати кожну грядку огорода, бо де ще на біса мамі тоті каштани в школу знайти?
Мус і д’хакі мати любов, аж би то була така хата не нова, не зовсім твоя, котру в серці носиш. Мус пригощати інших тим, що сам маєш, та й біз то може і другі зачнуть казати «розумно», «молоток» чи «ґраса». І цілюватиси мус, як вже прийшло си, і не верзти дурниці, а так путнє говорити. То нема чого багато думати. Що зробилося — то розбилося, був би дурний аби пробував підняти си до рук як є. Лиш то що підняти не годен — пам’ять, сміх, та й що другі люди за тебе подумають — виявляється правдивим.
Та й, коли годен, ще мож поплакати. Бо яке то в усіх тяжке життя, а в нас такої якесь найтяжче. Мало того, що знаємо, який звук видає далекобійний дрон чи балістична ракета, то ще й в диктанті во за них мус писати.
Москальові одна думка: всрав би си, аби лишень другому добре не було. Ну то й срав би пес його матері — нам своєї по-своєму говорити і за своїх дітваків думати, а не за ту негідницю.
-
Варіант з Одеської області (авторка Ніна Кур’ята)
Треба жити!
Жити треба цікаво: читати книги, ходити в театр, дресирувати Тузіка чи Шарика і гуляти ввечері на танці…
Треба жити! Не так, як сяк-так, і не тоді, як все добре мине, щоб потім не казати “гарна думка прийшла потім”. По-справжньому! Ось прямо зараз, тут!
Вранці здоїти корову, процідити молоко на цідилок, вилити в глиняний глечик і поставити на кисляк, щоб потім відігріти сир у печі. Перевірити, чи ще не отелилася раба телиця, чи не сіла квочка, чи зав’язалися абрикоси, чи посходили кабаки, висадити розсаду отих добрих помідорів, шо Манька дала, та вичистити город поперед усіх, бо що то за господиня, коли земля на городі як камінь і бур’яни по коліно.
Треба всьому давати раду – курям, котам, цуценятам, а ще – глядіти онуків, щоб ни їден не вліз у шкоду, щоб їм добро було. А якшо вже за ким золоті верби виросли – то так і накрити мокрим рядном. Пекти плацинди з сиром і зеленою цибулею, робити ікру з синіх, білити літню кухню та натягнути шпалери на виноград. Їсти кавуни з хлібом прямо на баштані і малосольні огірочки з травневим медом першої качки під дідовою грушкою.
Викопати восени картоплю, заплести у вінки цибулю, позносити буряки в клуню, а кукурудзу – в кіш, щоб взимку сидіти її лущити над цинковим відром і палити грубу качанами. Подушити виноград та поставити його грати в великих бутлях з резиновою перчаткою на горлишку.
Пекти налисники на Сирні запусти, варити холодець на Михайла і роздавати милостиню на Проводи. Ставити пательню на розпалену плиту і жарити на ній картоплю з підчеревиною. Варити гарбузову кашу і лускати соняшникове насіння, смажене з сіллю.
Купляти гарні плаття з блискітками, ходити плести сітки і збирати сусідському Міші на генератор для фронту – коли він тіки встиг вирости, той шибеник. Ходити в посадку по жолуді і до Будинку культури по каштани, бо Перше вересня вже давно наступило.
Треба любити свою хату – від причілку до стріхи, навіть якщо ту стріху вже майже погризли миші. Нехай та хата зараз далеко – а все рівно, нема краще, як вдома.
Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «колястро», «цямриння» чи «балія».
Треба цілуватися, коли цілують, і казати все, як є. Нема коли розмовляти про Химині кури. Ото всьо, шо в хаті та на обійсті – отако ррраз, і нема, як пісок крізь пальці. Ото тіки й справжнього, шо всередині, якшо є шо вспомнити, є з чого посміятися і є кого любити.
Ще треба плакати, коли плачеться. За всьо то, що ніколи не мало з нами статися, бо вже і так стіки всього случалося з нашими бабушками і дідами, шо куди там. За то, шо ми не тіки знаїм, як пишеця «далекобійний дрон» або “балістична ракета”, а й чуїм, шо то летит прямо щас, оно-го.
Кацапи захтіли, шоб ми були як ото вони: по вуха в болоті й кізяках. Та хіба ж вони знают, що кізяком з глиною можна вимастити хату, а на болоті набрати очерету та її вкрити. А ми будем жити з задоволенням – і все одно, хто собі там шо думає. Хто мав – той буде мати, а хто крав – той буде красти. А ми будем жити ради тих, хто і після нас буде розмовляти, як ми.
Що відомо про Радіодиктант-2025?
- Всеукраїнський радіодиктант національної єдності цього року відбувся 27 жовтня об 11:00 годині.
- Автором цьогорічного тексту Радіодиктанту стала письменниця Євгенія Кузнєцова.
- Текст декламувала акторка Наталія Сумська.
- Текст мав назву “Треба жити!”.
- Радіодиктант транслювали на всіх платформах Суспільного – телебаченні, радіо та в цифровому форматі.
- Цього року радіодиктант національної єдності транслювали мовою жестів.
- Українці в соцмережі не приховували розчарування прочитанням тексту.
- Христина Гоянюк, переможниця Радіодиктанту 2024 року, також розкритикувала цьогорічний текст та його прочитання. Заявила, що текст “нерозумний” і “неякісно прочитаний”.
- Авторка тексту Кузнєцова відповіла: “Це диктант національної єдності. Вас попереджали!”.
- Сумська назвала цей Радіодиктант “уроком зі скоропису”.
- А в яких словах ви могли помилитись, дивіться тут.
- Всеукраїнський радіодиктант національної єдності заснувала команда Українського Радіо у 2000 році.
