Дитяча брехня — як перше кохання: здається, що вашу дитину це ніколи не торкнеться. Але одного разу ви помічаєте, що цукерки зникають із шафи, а малюк клянеться, що це зробив кіт.
Або підліток стверджує, що був у друга, хоча його кросівки вкриті брудом із парку, куди ви заборонили ходити.
Перша реакція – гнів та розчарування. Але перш ніж лаяти, варто задуматися: чому діти брешуть тим, кого найбільше люблять?
Брехня – це не завжди ознака поганого характеру. Часто це спосіб захиститися від покарання, страху чи тиску.
Молодші діти фантазують, змішуючи реальність та вигадку, а підлітки приховують правду, щоб відстояти свою незалежність.
Наприклад, син не розповідає про двійку, бо боїться, що ви перестанете пишатися ним.
Дочка приховує, що порвала сукню, щоб не засмучувати маму. Це не виправдання брехні, але ключ до розуміння: за кожною брехнею стоїть потреба у безпеці чи прийнятті.
Батьки часто самі створюють ґрунт для обману.
Жорсткі правила без права на помилку, критика замість підтримки — і дитина вчиться брехати, щоби відповідати очікуванням.
Згадайте: ви кричите через розбиту чашку, і наступного разу він скаже, що її забрав собака.
Або обіцяєте відібрати телефон за погані оцінки, і він приховає щоденник.
Що робити? Перестати вважати брехню катастрофою. Покажіть, що чесність безпечна: «Я засмучена, що ти не сказав відразу, але дякую, що зізнався».
Обговорюйте наслідки вчинків, а не карайте за правду. І головне – будьте прикладом.
Якщо ви просите дитину говорити по телефону, що вас немає вдома, не чекайте, що вона виросте чесною.
Довіра будується роками, а руйнується за секунду.
Читайте також
- Батьки таємно ненавидять ці 5 речей, які роблять їхні діти щодня
- Як побудувати довірчі стосунки з дитиною свого партнера: ці поради психологи дають на платних сесіях
